За останній час наш лексикон збагатився різними церковними термінами, які досить рідко вживаються (як «томос» чи «синод»). А от патріарх Філарет 20 років жив під анафемою – що воно таке взагалі? Про що говорить накладання і зняття анафеми за церковними канонами, і чи тільки православних воно стосується? У перекладі з грецької «анафема» – це відлучення або відділення. Накласти анафему – значить відлучити від церкви. Її накладають на тих, хто «неправильно вірує» або здійснив тяжкі публічні гріхи – першим таким став ще александрійський священик Арій у IV столітті. У деяких православних храмах України анафеми виголошують протестантам, масонам, окультистам, іудеям чи мусульманам (тобто всім неправославним). Католики практикували анафему до 1983 року – стосовно соціалістів, комуністів. раціоналістів. У той же ж список потрапив і Фідель Кастро. В інших конфесіях анафемі відповідають різні ритуали виключення із церковної організації. Російська православна церква тільки до середини XVIII ст. наклала анафему на 4000 людей – серед них був і гетьман Іван Мазепа начебто за зраду Петра І. У Молдові, де він помер, церква Московського патріархату досі проголошує йому анафему.

Однією з найвідоміших у Європі була взаємна анафема Папи Римського і Патріарха Константинопольського (XI ст.). Після цього церква розділилася на православну та католицьку, і лише у 1965 році новий Папа Павло VI цю анафему зняв. РПЦ у 1997 наклала анафему на Київського патріарха Філарета. Хоча у 2018 Вселенський патріарх її скасував, у Москві реабілітацію все одно не визнають. Сьогодні анафема – це радше відлуння старих церковних структур, де репутаційні виклики і втрати сприймалися раз і назавжди. Ще коли християнська Церква інтегрувалась у політичне середовище Візантії, почалося сплетіння двох організмів – церква залучила державні методи, а держава – церковні. Звідси і пішли політичні анафеми. А через те, що в Україні (як і в Росії) церква не є відділеною від держави, поняття змішуються і зараз, тому сучасне явище має бути розглянуто як політична анафема.