Сьогодні я хочу поговорити про червоні лінії, дно і пам’ять. Ці три поняття, насправді, пов’язані. Це ланки одного ланцюга громадсько-політичного життя. У нормальних країнах це має такий вигляд:  хтось порушив червону лінію, за це відразу вибув з гри і на все життя залишився у колективній пам’яті як викреслена особа. До дна тут доходять рідко.

А як це відбувається у нас? Спочатку особа збирає урожай перетнутих червоних ліній: перша, друга, третя, десята, поки не втратить будь-яке відчуття реальності і дослужується до гордого титулу «пробивача дна». З цим поважним статусом особа може стати фігурантом медіа-скандалів, може бути навіть заарештована і засуджена, але це ще не вирок, бо наша колективна пам’ять така ж, як у золотої рибки. Тому за зовсім недовгий час ця ж сама особа виходить на новий цикл суспільно-політичного життя: починає перетинати червоні лінії, пробивається до дна і т.д.

Почнемо з найпростішого – з перевзування. Можна згадати політичну кар’єру Тараса Чорновола, Володимира Литвина, Віктора Балоги та ін. Скільки разів вони кардинально змінювали свої політичні погляди? Ніде правди діти, і Петро Олексійович Порошенко був засновником «Партії регіонів», працював в уряді Януковича перед тим, як стати президентом-патріотом. 

Якщо копнути глибше, то чимала кількість наших любих політиків-патріотів, що б’ють себе в груди, обвішані калиною, за Союзу належала до Компартії. Ірина Фаріон тут яскравий приклад. Але нічого, пам’ять у народу коротка. Кілька років, і все забувається, можна починати будувати новий імідж. 

Економічні злочини у нас також швидко забувають. Ну, подумаєш, людину зловили на гарячому, відвезли у суд, там вона почала вдавати смертельно хворого з крапельницею, а потім вийшла на поруки, і справу успішно зам’яли. Що, така людина викреслена із суспільного життя? Ні, просто вилучена на певний час, як хокеїст за негрубе порушення.

Люстрований Андрій Богдан очолює ОП? Нічого страшно, усім начхати. Президент перейшов на мову гопоти із солдатом? Так а в чому проблема? Сергій Сивохо, що колись виступав на антимайдані, тепер дотичний до РНБО? Нармас. Аваков залишився Міністром внутрішніх справ після такої кількості скандалів, що у Європі на його місці могло звільнитися уже з десяток міністрів? Так а що ж? Інтерв’ю народного депутата Тищенка смішніші за виступ «95 кварталу»? Ну зато красівий. 

У культурній сфері та ж сама біда. Такий собі Винник може відмовитися визнати Крим українським, почати брехати, що за півострів ніхто не помер, але на його концерти не стане ходити менше людей. Така собі Maruv може і далі вважати неймовірною цінністю можливість виступати в Росії, і кількість її фанатів не зменшиться. Держкіно може відкликати результати свого ж відбору, щоб виділити гроші на комедії, пов’язані з кварталівціями. Окей. «Свати» можуть заборонити через російських акторів, але коли продюсер стає президентом, та заборона зникає. А шо вам не нравицця?  

Цей список можна продовжувати дуже і дуже довго. І щодня з’являються свіжі поповнення. Напрошується питання, – перекладу його мовою президента, – ми шо внатурі тєрпіли? 

Що має зробити особа, щоб отримати червону картку від суспільства? Партія Опозиційна платформа «За життя» доводить, що можна бути відвертим українофобом і обратися народним депутатом. Можна порівняти Україну зі шльондрою і стати президентом. Можна… і далі за списком.

Де ж у нас ці червоні лінії? З того боку дна? 

Так, є пасіонарна частина суспільства, яка має доволі притомну карту червоних ліній, але більшість суспільства у нас дальтонічна, а ще з дуже короткою пам’яттю.

Мабуть, суспільна пам’ять, це також своєрідна інституція, що ще не розвинулася в Україні.  Пам’ять на колись порушені червоні лінії – це доволі дієвий фільтр громадського ландшафту. 

Пам’ятати треба не про ковбасу по два двадцять, а про те, хто нею торгував і обважував вас. Тільки так можна вберегтися від того, щоб вас не обважили знову, коли ви вчергове купуватимете свою ковбасу по два двадцять, але цього разу за долари, а не рублі.