Між собою ми називаємо рубрику талановитої Гаськи Шиян “Несподівано”, тому що вона буде писати про історії, які змінили або змінюють наші уявлення про звичні речі. Ну або хоча би пропонують  подивитися на ці речі з іншого боку.

Чи може бути щось зворушливіше за ніжну дружбу двох стареньких чоловіків? Одному з них 93, а другому – порівняно лише 81. Один із них атеїст, а другий – ревний католик. Вони регулярно листуються і зустрічаються на дружні розмови. Після останньої такої зустрічі весь світ сколихнула новина: “Папа Римський скасував пекло!” 

Це трапилося після того, як 93 річний Євгеніо Скалфарі навідався до папи Франциска на чергову балачку і негайно ж поділився враженнями у своїй газеті. Хоч потім одразу наголосив: “Це не інтерв’ю, я нічого не записував, ми просто потеревенили і так, я міг щось наплутати”. Та й не дивно – стареча неуважність і забудькуватість властива навіть тим, хто зберіг напрочуд гостру ясність думки.

Скалфарі персонаж із цікавим життям – юрист за освітою, віддавна цікавився політикою та журналістикою, у повоєнні роки працював для впливових італійських журналів “Il Mondo” та “L’Europeo”, а згодом заснував власні “La Repubblica” та “L’Espresso”, до яких активно дописує досі. Його завжди найбільше цікавили  такі теми як незаконна діяльність крайніх правих та усілякі державні «мутки».

Від цього епізоду віє естетикою Соррентіно і легко уявити, як один дідусь питає в іншого, хай і на 12 років молодшого, що його чекатиме у найближчій перспективі, бо зрозуміло, що біологічні можливості людського організму дозволять пробути у цьому вимірі ще не надто довго. Чи горітиме він у вічному вогні за свої безбожницькі переконання, в яких не має наміру каятися?

Ну, слухай, старий, не парся, ти просто щезнеш у безкінечній порожнечі, на відміну від тих, хто попросить про  прощення і відчалить у царство Боже – простір вічної радості і задоволення. Але не буде тобі боляче, не доведеться кипіти в казанах і лизати гарячі сковорідки,  тож не панікуй над міру. 

Десь так я уявляю відповідь доброго друга, який ніжно хоче заспокоїти товариша, котрий обдумує близьку можливість  зустрічі зі смертю. І така відповідь мала би сприйматися, як абсолютно логічна і рядова, якби розмова відбувалася між колишнім начальником кораблебудівного заводу і завкафедрою філософії за пивом і таранькою у районному барі.

Але тут крамолу висловив сам понтифік! Крім того ніхто не чув цього особисто, крім його підозрілого відвідувача, який перекручує сказане ним уже не вперше. 

Церковники високих рангів щоразу кидаються спростовувати трактування Скалфарі і відвойовувати християнські догми, описуючи цей діалог, як “культурний взаємообмін зразка 19 століття, між єзуїтом і представником просвітництва, зачарованим релігією”.

Досвідчені читачі знають, що Скалфарі грішить довільним трактуваням цитат папи і сам особливо цього не заперечує. Він практикує так звану, імпресіоністську журналістику, в якій дух важливіший за літеру, а загальний зміст за дослівність.

Але, що цікаво, сам папа жодного разу не спростовував Склфарі, хоча після кожної їхньої розмови кардинали активно переконують громадськість, що Скалфарі вигадник і баламут. Їх щоразу обурює, що атеїст оголошує революцію у вченнях церкви, при цьому посилаючися на самого папу, і вони вбачають у цьому скандал і образу вірян.

Історія інтелектуальної дружби Скалфарі з папою давня, і ще у 2013 році Франциск заявив про необхідність щирих дискусій між віруючими і атеїстами.  

У одній із цитат від Скалфарі йдеться, що папа заявив, що кожен має свої уявлення про добро і зло, тож навертати у християнство – абсолютна дурниця. Також, у зв’язку з високим рівнем педофілії серед духовенства, аж до найвищих рангів, буцім, добре було б переглянути політику целібату. Ну, і уже геть ніякої проблеми не складає допуск до причастя розлучених і одружених вдруге.

Невідомо наскільки пересмикує Скалфарі, але основною інтригою є те, чому для папи залишаєтся цікавим спілкування з цим провокатором-ерудитом, з яким вони обговорюють божествену природу, космогенез, походження віри, політичні та соціальні аспекти. А головне, чим же він викликав у понтифіка таку приязнь і ласку, що той час від часу дзвонить йому запросити на чергові посиденьки, вітає словами: “Ось комуніст, який мислить, як християнин”, проводжає його до дверей, допомагає сісти в машину, шле на прощання повітряні поцілунки, а головне запевняє, що пекла не існує!

Це при тому, що раніше Франциск погрожував карою Божою мафіозі, якщо вони не покаються, і роз’яснював дівчинці-скауту з парафії Торі Белла-Монака, що у пекло спуститься кожен, хто чіпляється за оману самодостатності і відмовляється просити у Бога милосердя (у якому той не відмовляє нікому).

Чи не шукає понтифік у цих діалогах стимулу для критичного переосмислення позиції церкви до слизьких питань?

Адже те, що колись здавалося непорушним і праведним, уже частково було переглянуто. Церква вибачилася за інквізицію і хрестові походи. А також шукає прийнятних чи бодай не шкідливих формулювань щодо таких гострих питань як контрацепція. І якщо визнати безгрішність контрацепції з метою запобігання вагітності церква все ще не наважується, у ситуації загрозливої епідемії СНІДу було висловлене цікаве трактування: “гріхом не вважається використання презервативів особою, яка, будучи хворою на СНІД, хоче вступити в сексуальний контакт, оскільки тут йдеться про порятунок життя іншої людини”.

Тепер ж Скалфарі транслює нам результати розмов двох старців:

“Ніхто не буде покараний! Ті, хто покаються, отримають прощення Бога і займуть своє місце поруч з ним, але ті, хто не кається і не можуть бути прощеними, зникнуть. Пекла не існує, існує зникнення грішних душ “, – і такі тези породжують відповідальність за свої вчинки, яка ґрунтується не на страсі, а головне, дають надію і вибір!

Хоч деякі спостерігачі стверджують, що в такий спосіб папа хоче врятувати душу милого його серцю стариганя.