Енергетичний фронт
Електроенергія – це одна з базових потреб нашої цивілізації. На умовній пірамідці критичної інфраструктури Маслоу вона точно була б на її вершині. На електриці працює мобільний зв’язок та інтернет, насосні станції водопостачання та каналізації, котельні, лікарні, банківська система, продуктові склади. Саме тому росіяни вирішили бити по інфраструктурі електропостачання. Розрахунок ворога такий, що відсутність електрики або систематичні проблеми з її постачанням викличуть бунт і незадоволення всередині України, спровокують чергову хвилю міграції, схилять українців до перемовин. Систематичні обстріли енергосистеми супроводжуються активними інформаційними атаками. Щоб не стати їхніми жертвами, треба розуміти, як працює енергосистема, і на що ми можемо розраховувати.
Енергосистема України багаторівнева і складна. Якщо максимально спростити, то можна говорити про дві основні підсистеми – генерації енергії та її розповсюдження (транспортування). В Україні електрику, здебільшого, генерують атомні, теплові (на вугіллі та газі) та гідроелектростанції (є ще енергія із сонячних і вітрових станцій, але її не так багато).
Електрику в межах системи цілої країни не можна виробити наперед, її потрібно генерувати саме в тій кількості, на яку є попит у цей момент. І тут починається перша складність – попит на електрику змінний. Найбільше ми її споживаємо вранці та ввечері, найменше – вночі. Атомні електростанції дають стабільну кількість енергії, щоб її збільшувати або зменшувати, потрібно запускати складні процеси, які тривають до трьох днів. Тому АЕС забезпечують тільки базову потребу енергії (близько половини), піковий попит задовольняють теплові та гідроелектростанції, на яких легше коригувати кількість виробленої енергії.
З електростанцій енергію транспортують на великі відстані лініями електропередач високої напруги (від 220 000 до 750 000 вольт). Таким чином електроенергія потрапляє на великі магістральні підстанції, які перетворюють напругу енергії на меншу і передають її на локальні підстанції, ті ще раз зменшують напругу енергії і передають на ще менш потужні лінії і так до кінцевих трансформаторів, що перетворюють напругу на побутові 220 вольт. Система нагадує кровоносну – аорта розходиться на артерії, ті – на вужчі судини і так до капілярів.
Під час семи атак, починаючи з 10 жовтня, Росія пошкодила усі великі тепло та гідроелектростанції країни та велику кількість ключових магістральних підстанцій. Отже, у системі виникли проблеми із задоволенням піків споживання та в транспортуванні енергії в різні регіони.
Але, все ж таки, енергосистема України, на щастя, відрізняється від кровоносної, є ціла система обхідних шляхів, і в разі пошкодження одного вузла можна передати енергію через інший. Але проблема полягає в тому, що великі трансформатори – це дуже специфічне обладнання. Наш стандарт енергосистеми не такий, як у Європі. Їхнє обладнання нам просто не підійде, а щоб виготовити один великий трансформатор під нашу систему, треба плюс-мінус рік.
У цій ситуації відбувається таке. Росіяни завдають удару, виводять з ладу певну кількість потужностей генерації енергії та вузлів транспортування. Система нездатна задовольнити попит і вимикає таку кількість споживачів, щоб попит дорівнював кількості виробленої енергії (в іншому разі буде нестабільна напруга і почне горіти обладнання). За кілька днів ремонтів система стабілізується, коригує генерацію, знаходить обхідні шляхи, розробляє графік рівномірного вимкнення, щоб балансувати попит і вироблену енергію, але за тиждень Росія завдає наступного удару, і знову відбуваються непрогнозовані вимкнення. 23 листопада Росія пошкодила вузлові підстанції, на які видається енергія з атомних електростанцій, і АЕС, за технікою безпеки, від’єдналися від системи. Це спричинило масштабне вимкнення електрики по всій країні.
У цих надскладних умовах енергетики працюють надзвичайно ефективно, лагодять за кілька днів те, на що зазвичай мають іти тижні, але далі починається інформаційна складова дестабілізації.
Зараз країною кружляють два помилкові міфи.
1. «Поки ми сидимо без світла, можновладці продають електроенергію за кордон і набивають собі кишені». Як ви розумієте, це фейк, у який легко повірити, якщо не розуміти, як працює система.
2. «У будинку Х живе кум мера, і він домовився, щоб його будинок не вимикали» або «Центр міста не вимикають, бо там багаті, а периферію не шкода». Насправді, електролінії розбиті на різні райони з різним рівнем споживання. І якщо для аварійного балансування системи треба заощадити певну кількість енергії, то вимикають не «периферійний район» або «будинок, де не живе кум мера», а ті райони, які споживають саме ту кількість енергії, яку треба заощадити в цей момент.
За умови якоїсь стабільності можна було б налагодити справедливі й рівномірні графіки вимкнення, розробити план поступового відновлення системи, але атаки не припиняються.
Виходити з протестами проти вимкнення світла, як це робили в Одесі, наприклад, можуть або відверті російські провокатори, або особи, які не розуміють, як працює система. Тому не даваймо собі вимкнути критичне мислення, винуватець проблем з електрикою – не українська влада і не наші супероперативні енергетики. Якщо і можна було б десь протестувати, то тільки під посольством Росії, а оскільки там нікого немає, то краще спрямувати гнів у донати для нашої армії.
*ілюстрація Нікіти Тітова
