Хрестом по куполу або популізм і єресі
Я вже розказував про церковний популізм, який призвів до хрестових походів, багатомільйонних жертв і – в результаті – до падіння авторитету церкви, яка і розкрутила цей маховик. Як каже влучна українська приказка, «не так сталося, як гадалося». Продовжити цю тему можна і треба, тому що про хрестові походи чули всі, а про, наприклад, єресі в середні віки – ні, тому сьогодні ми про них і поговоримо.
Релігія завжди була благодатною темою для популізму, принаймні, тому що, коли з правителя, який прийшов до влади, можуть спитати виборці, котрим були обіцяні реформи і процвітання, то з церковників, котрі обіцяють вірянам царство небесне, спитати можна було хіба, щонайменше, вмерши. А після смерті, як відомо, більшість людей втрачають бажання з кимось сперечатися.
Єресі, тобто відхилення від генеральної лінії партії, в сенсі церкви, були завжди і, певно, будуть доти, доки є бодай двоє вірян. Просто єресями їх називали лише в тому випадку, якщо їх вдавалося перемогти і знищити. В іншому разі, якщо єретичним церквам вдавалося відбитися і зберегти сили, вони ставали з часом «братами-заблудами» або, після п`яти-шести століть, «сестринською церквою». Яскравий приклад – стара католицька і більш нова протестантська церква.
В історії Європи середніх віків відомі численні єретичні (читай, вимерлі) церкви, розвиток яких відбувався за схожими сценаріями. Вказуєш на жадібність, хтивість і гріховність католицьких (або православних, або кафолічних, як прийнято називати спільну Церкву до розколу на православних і католиків) священиків, вказуєш на невідповідності у священних книгах (а їх там, хоч греблю гати), запускаєш містами і селами напівбожевільних проповідників – і готово. Якщо місцеві влада з церквою не схопляться вчасно, через десяток років можна мати пристойну паству простолюду, а там, гляди, і шляхта почне прислухатися.
Найвідомішою і найбільш промовистою в цьому плані єрессю були, безумовно, катари, вони ж альбігойці, вони ж «добрі люди». Катари мирно паслися на півдні Європи, на територіях нинішніх Франції, Італії й Іспанії, і допаслись до того, що до 12 століття нашої ери мали широко розгалужену структуру зі своїми єпископами і численною паствою. Як і в будь-яких популістів, їхня влада трималася на промовах, обіцянках і критиці противників – у даному випадку Римських Пап і його священиків – а ще на грошах шляхти, підтримці населення і пристойній на ті часи військовій силі.
В результаті катари стали наймасовішою єрессю в середньовічній Європі. Цілі області відмовлялися від спілкування з Римом і слухали альбігойських проповідників, які казали про дуалізм світу, природу Христа і – звичайно ж – гріхи Папи та католиків.
Папа і католики стривожилися не на жарт. І не минуло й століття, як було скликано хрестовий похід – Альбігойський, як його називали. До цього, варто зазначити, Свята курія намагалася бити катарів їхніми ж мирними методами – викликали їх на батл проповідників (марно), полемізували з ними листуваннями (програли), відряджали своїх проповідників у заселені єретиками райони, що зрештою нагадувало натурально конкурс краси, де два монахи обіцянками, популізмом і взаємними прокльонами намагаються завоювати віру публіки. Публіка дуже жалкувала про те, що попкорн ще не винайшли.
Альбігойський хрестовий похід і всі конфлікти, пов`язані з цим, тривав кілька десятиліть і закінчився розгромом альбігойців. Переможені в популістських дискусіях католики були на голову вищі в дискусіях військових. Були захоплені всі землі катарів у Франції, взяті фортеці, а єретики відправлені на вогнище (на яке, до речі, нерідко добровільно із почуття солідарності підіймалися ті люди, до яких претензій не було).
Ми зі зрозумілих причин не можемо визначити, хто був правий у суперечці між катарами і католиками. Але можемо визначити, хто виявився сильнішим на війні. Папа, який наобіцяв хрестоносцям відпущення гріхів за перемогу над єрессю, був задоволений. Відпущення гріхів – воно, бачте, безкоштовне, та і на погану якість послуги ніхто ще не поскаржився.
А хрестовий похід проти катарів «збагатив» світ фразою «Убивайте всіх, Господь розбереться, де свої» та… інквізицією. Так, саме для боротьби з катарами була, врешті-решт, створена ця сумнозвісна організація.
Але це вже зовсім інша розмова.
