Від Давнього Риму, Греції та інших єгиптів ми плавно заповзаємо в європейське Середньовіччя. Але кожну державу, князівство, герцогство та інший дріб`язок Середніх віків ми розглядати не будемо, бо їх багато, а мене мало. Тому ми підступно переходимо від дослідження популізму в окремих утвореннях до нього ж, але в історичних процесах. А почнемо ми з Хрестових походів. Deus vult!

Хрестові походи – вони не зовсім про релігію. Точніше, не лише про неї. Це саме той випадок, коли плутати причину і привід ніяк не можна.

Привід, звичайно, був суто релігійним. Турки-сельджуки, які перехопили в доволі-таки толерантних арабів Єрусалим, ставилися до християн значно гірше «папєрєдніков», а новини про це через прочан і проповідників достатньо швидко, за якийсь десяток років, рознеслися всією Європою. І звісно, аби визволити Гріб Господній, римський Папа закликав християн до першого хрестового походу.

Насправді, Папа дещо лукавив.

На той момент Європа мала цілу низку проблем – і внутрішніх, і зовнішніх. Феодальна роздрібненість і посилення феодалів призвели до того, що королі, які раніше були «першими серед рівних», тепер почасти були навіть не першими: багато феодалів мали більші за королівські багатства й армії, що королів, ясна річ, у захват не приводило, і вони шукали спосіб вирішити це питання. Окрім того, посилення арабів-мусульман, які захопили нинішню Іспанію і погрожували звідти Франції на Заході, атакували і розгромили візантійське військо на Сході, поставили під контроль Північну Африку та середземноморські острови – а значить і торгівлю в Середземному морі, хвилювало всіх без винятку притомних європейських діячів. І не лише монархів, а і Пап, які могли позбутися багатомільйонної пастви. No money – no honey.

І ось було знайдено привід – християнський люд кривдять! – і придумано інструмент – військовий похід на «невірних». Дивним чином цей похід мав не лише вирішити, як сказали би зараз, популістські гасла про «паплюження», а й цілком конкретні соціально-економічні та політичні питання.

І вирішив. Так чи інакше. І перший, і решта хрестових походів. Спочатку до Єрусалима потяглась міська голота, яку сельджуки практично повністю утилізували, фактично виконавши роль регулятора соціальної проблеми з бідними у Європі. Потім на їхнє місце прийшли шляхетні загони, яких також суттєво поменшало в цих походах, а на додачу вони відволіклись від інтриг проти короля і сутичок одне з одним. До того ж була (на якийсь час) реалізована ключова геополітична ціль – мусульмани мусіли відволіктися на боротьбу з походами, тим самим знижуючи загрозу нападу на Європу.

Але зрештою цілі Пап і монархів, загорнені ними в популістсько-пафосні гасла про «християнський обов`язок», зіграли проти них у довгостроковій перспективі. Через походи розвинулась середземноморська торгівля, Європа вибудувала свої культурні зв`язки з Азією, і почався взаємний вплив – який так чи інакше не припиняється досі. Поштовх до розвитку отримали не лише купці, але і культура, і наука, і медицина.

Позаяк хрестові походи по суті невдовзі вийшли з-під контролю Пап, а в результаті закінчилися цілковитою поразкою, авторитет церкви впав. Зате королі на тлі зменшення кількості (і якості) шляхтичів-конкурентів, які клали свої армії на Сході, отримали більше влади і зрештою потрохи вичавили папство із впливу на державні справи.

Від хрестових походів постраждали мільйони. Загинули сотні тисяч. Вони принесли нескінченні страждання, стали приводом для насилля, погромів і розбою на величезних територіях, від Сирії і Єрусалима до Естонії та Чехії ( так, туди вони теж ходили, і ні, мусульман там не було). Те, що почалося, як «а давайте пообіцяємо Царство Небесне і розберемося зі своїми проблемами», врешті обернулося катастрофою.

Як воно, власне, зазвичай і буває з тими, хто йде за популістами і веде із собою інших.