Ідея, час якої настав
Одним із наслідків цієї війни, зокрема її повномасштабного етапу, стала суспільна ревізія історії. І йдеться не про професійних істориків, а про широкі громадські кола. Услід за декомунізацією, яку в деяких регіонах робили не дуже охоче, почалася активна дерусифікація, люди почали переглядати своє ставлення до різних сторінок минувшини, проводити аналогії між минулим і тим, що відбувається за вікном.
Одна з таких фундаментальних змін сталася у ставленні до Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 7–13 вересня КМІС провів всеукраїнське телефонне опитування з використанням комп’ютера серед 1025 респондентів (на територіях, не окупованих до 24 лютого). Опитування стосувалося оцінки діяльності ОУН УПА в часи Другої світової. І якщо порівняти його результати з аналогічним опитуванням 2013 року, то негативної оцінки стало менше у понад 5 разів (42% і 8%), а позитивна оцінка зросла з 22% до 43%. Відповідь «важко сказати» дали, відповідно, 27% і 37%. Для коректності порівняння соціологи не враховували дані 2013 року з Криму і кількісно скоригували дані з Донецької та Луганської областей.
У 2013 році тільки на Заході країни домінувала позитивна оцінка (47% проти 21% негативної), а у 2022 році негативна не переважає в жодному регіоні. На Півдні та Сході відбулися кардинальні зміни (7 і 9% позитивно 54 і 66% негативно у 2013 році; 37 і 27% позитивно і 11 і 16% негативно у 2022 році). Водночас на Півдні та Сході майже вдвічі зросла частка тих, кому важко відповісти на це питання (з 20% до 40%).
У віковому вимірі у 2013 році найвищий показник позитивного сприйняття ОУН-УПА дала наймолодша вікова група 18-29 років (28%), а найменший – найстарша група 70+ (16%) і, відповідно, негативного сприйняття було найменше у наймолодшої групи (34%), а найбільше у найстаршої (50%). У 2022 році у вікових групах від 30 до 70+ позитивне ставлення зросло більше ніж удвічі. Негативне найбільше впало у групі 30-49 років (від 41% до 5%). Частка тих, кому важко визначитися з відповіддю, найбільше зросла у групі 18-39 років (майже вдвічі).
У мовному вимірі ця світоглядна зміна найбільш торкнулася російськомовних українців (позитивне ставлення зросло в три рази з 12% до 36%, негативне впало у майже п’ять разів з 51% до 11%, і вдвічі зросла кількість тих, кому важко визначитися 23% і 41%).
Демонізацією ОУН-УПА СРСР займався аж до свого розпаду. З 1991 року Україна отримала можливість зробити певну ревізію наративу, однак Росія й далі продовжувала лінію СРСР.
Основний вектор російського наративу б’є на колаборантство частини українських націоналістів з нацистами, яке, однак, було ситуативним, швидко закінчилося і було значно менш інтенсивним за російське колаборантство власовців.
Умовне рівняння «український націоналіст = нацист» доволі просте, і росіяни легко його нав’язували, зокрема в російськомовних українських спільнотах, що споживали переважно російський культурний продукт. Кремль і далі продовжує цю лінію, і всіх українців, які зараз чинять опір агресії, називають «націоналістами», а метою своєї «спеціальної воєнної операції» називають «денацифікацію».
У контексті війни багато українців почали відриватися від російського культурного простору і ставити собі логічне запитання – то якщо українська армія, яка захищає від звірств окупантів – це, за словами росіян, «націоналісти», то може і ОУН-УПА були не такими вже і поганими?
Ще одною привабливою рисою УПА є те, що це найближчий у часі історичний приклад української військової сили на противагу спільній з росіянами радянській армії, а роль національних героїв під час війни природно зростає: є ми, є вони; у нас за плечами свої герої, у них – свої.
Більшість населення не знає про конфлікт між бандерівцями, мельниківцями і двійкарями чи про концепції монопартійності та збереження колгоспів, які відстоювали різні крила націоналістів. Сам образ ОУН-УПА зараз сконденсований до ідеалізованого прикладу боротьби за Україну без історичних тонкощів і деталей. Прикладу, що надихає, і, головне, вибішує нашого ворога.
Історія ОУН-УПА, звісно, далека від ідеалу. Там були як героїчні, так і доволі темні прояви. Тому після війни важливо подати збалансоване трактування цієї сторінки нашої історії, чесно проговорити всі позитиви і негативи, показати, як викривлювався образ українських націоналістів у російському наративі на прикладі того, як вони зараз викривлюють реальність (методички у них не змінювалися ще з часів Сталіна). За цієї умови кількість тих, кому важко відповісти, суттєво впаде.
Якщо ж говорити про ідеальну Україну майбутнього, яка загоїть колективні воєнні травми і не матиме під боком божевільного сусіда, то в такій країні ніхто не проводитиме опитування про позитивне чи негативне ставлення до тієї чи іншої історичної епохи. В ідеальній країні люди розуміють, що всі історичні явища мають як позитивні, так і негативні аспекти, тому дискутують, наприклад, про футбол.
