У ритмі алгоритмів, що діють в інформаційному просторі
У розмовах про інформаційну гігієну, як правило, говорять про дві сторони – авторів контенту та його споживачів, забуваючи про третій, не менш важливий момент – канали передавання інформації. У доцифрову еру з цим було простіше. Друк на паперових носіях не мав підводних каменів – якщо людина купила газету, то могла прочитати всі її шпальти. Єдиний спосіб втрутитися в передавання радіо- і телесигналів – спробувати заглушити їх. Тому всі споживачі газет і теле- та радіо-ефірів отримували однакову інформацію, а от із цифровою комунікацією не все так просто. Умовно кажучи, дві людини, що живуть поруч і користуються інтернетом, можуть отримувати кардинально різну інформацію. Основна причина полягає в тому, що інформацію, яку отримує конкретний споживач, вибирає не він сам, – йому підсовує її алгоритм.
На це є три причини – по-перше, інформації зараз дуже багато, і алгоритми потрібні для того, щоб у ній просто-напросто не загубитися. По-друге, інформація у, вибачте за тавтологію, інформаційному суспільстві – це капітал, на ній заробляють. А щоб заробляти ефективніше, застосовують алгоритми. І по-третє, алгоритми – це зручні інструменти для відфільтровування і блокування політично незручної інформації.
Що таке алгоритм?
Якщо спростити, то алгоритм – це визначений порядок дій, що мають призвести до конкретного заданого результату.
Щоб не загубитися в потоці інформації, алгоритм повинен видавати найбільш відповідний до запиту результат – правильно відсортовану та впорядковану інформацію.
Який результат цікавить цифрові комерційні канали комунікації? Щоб користувачі проводили на них максимальну кількість часу, бо таким чином можна добре заробити на рекламі. Для цього вибудовуються відповідні алгоритми.
Який результат цікавить цензурні і наглядові органи? Заблокувати доступ до небажаної та “неполіткоректної” інформації. Для цього застосовують свої алгоритми, що мінімізують кількість потенційних реципієнтів.
Як це працює на практиці?
Найпоширеніший і найпростіший алгоритм – користувач/ка отримує те, що він/вона їсть. Інакше кажучи, пошуковик і соціальні мережі добре запам’ятовують історію пошуку, улюблені ресурси, вподобання, і людина отримує інформацію тільки з тих джерел, до яких звикла. Формується інформаційна бульбашка, тепла і комфортна ванночка, у якій приємно проводити час. Саме завдяки цьому алгоритму суспільство поляризується – частина обмежує себе зливними бачками та конспірологічними ресурсами, частина вибирає проросійський інформаційний блок, частина – патріотичний і так далі. Дуже часто ці люди не бачать інформацію із сусідніх бульбашок і живуть звуженими уявленнями про суспільство, думають, що все довкола саме так, як стверджує їхнє вузьке інформаційне оточення.
Цим алгоритмом також зловживають рекламісти. Варто комусь краєм ока глянути на новий смартфон на якомусь з інтернет-магазинів, як контекстна реклама на всіх сторінках почне засипати рекламою саме цього виду товарів.
Ще один простий алгоритм – цензурний. Його активно застосовують у соцмережах. Фільтри програмують таким чином, що вони виловлюють і блокують тексти, котрі містять ключові вирази (скажімо, образливі і неполіткоректні слова) або оголені фотографії (нейромережі вже вміють розпізнавати такі знімки автоматично, хоч і не без помилок). Цензурні алгоритми також починають застосовувати щодо порушення авторського права, для виловлення і блокування піратського контенту і так далі. Не важко здогадатися, що диктатури опановують і вдосконалюють цензурні алгоритми для боротьби зі свободою слова та опозицією.
Алгоритми, що оптимізують пошук, найчастіше використовують пошукові системи на кшталт Ґуґл. Вони допомагають відфільтрувати інформацію і подавати спочатку найрелевантнішу. Комерційні структури активно працюють над тим, щоб обхитрити алгоритми і просунути свій продукт у верхні рядки результатів пошуку (цим займається ціла галузь – SEO – search engine optimization).
Бізнес-алгоритми, тобто алгоритми привернення і утримання уваги працюють прямо на прибуток, тому постійно удосконалюються і розбудовуються. Найпростіший алгоритм, на який усі ми попадалися (покладімо руку на серце) – це маніпулятивний заголовок, який змусив нас перейти за посиланням. Окрім цього, такі гіганти як Фейсбук дуже уважно вивчають нашу поведінку в мережі – що ми лайкаємо, що коментуємо, і навіть те, на який відрізок часу ми затримуємося на тих чи інших дописах. Увесь цей величезний масив даних використовують для вдосконалення алгоритмів.
Прекрасний новий світ
Із самого початку інтернет був територією свободи, позбавленою контролю та цензури. Кожен блукав ним, як диким лісом – сам вибирав маршрут. Із часом кількість користувачів виросла до неймовірної кількості, рівень контролю почав наростати. На місці лісу з’явився мегаполіс із чіткими правилами руху, багаторівневими транспортними розв’язками, заторами, світлофорами і штрафами.
З одного боку, алгоритми, справді, потрібні, щоб не загубитися в інформаційному просторі. З іншого – важливо відрізняти, коли їх писав Іван Сусанін, а коли Бер Ґріллз.
Найприкріше те, що звичайним користувачам інтернету важко що-небудь протиставити алгоритмам. Вони діють невидимо, їх невпинно вдосконалюють. Окрім того, деякі алгоритми прописують світові гіганти, на кшталт Ґуґл і Фейсбука, з якими явно не посперечаєшся.
Але почати можна з банального усвідомлення важливості алгоритмів. Свою інформаційну бульбашку варто провітрювати, заходячи на альтернативні інформаційні ресурси (тут я не маю на увазі зливні бачки чи сайти конспірологів). Історію пошуку можна стирати, використовувати анонімний режим пошуку, зрештою, існують альтернативні пошуковики, на кшталт Duckduckgo і так далі.
Із точки зору інформаційної гігієни варто зважати не тільки на якість самої інформації, але й на те, яким чином і чому вона до вас потрапила, який за цим стоїть алгоритм і яка його мета.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у першу політичну гру від Uchoose.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
