“Кістки” потрібно міняти самотужки”: які проблеми чекатимуть на поранених бійців ЗСУ через 10 років
Увага! Матеріал містить фото чутливого характеру, що зображають важкі поранення.
На вулицях українських міст дедалі частіше можна зустріти чоловіків і жінок зі штучними кінцівками. Це ветерани російсько-української війни, котрі втратили на війні руку чи ногу, але не втратили бажання жити і боротися. Протезування хай і не повертає їм колишнє здоров’я, але значно полегшує життя. Україна і до повномасштабного вторгнення росіян не могла забезпечити всіх поранених військових якісними протезами, а тепер і поготів. Кількість і складність травм безпрецедентні. У цій ситуації допомога українських і міжнародних благодійників, як “Superhumans Center”, а також протезування і реабілітація за кордоном – чи не єдина надія, яка є у ветеранів.
Гарний приклад – Німеччина, яка прийняла на лікування українських військовослужбовців із тяжкими пораненнями, значній частині бійців провели вдалі протезування та врятували кінцівки.
“Запитав би ти в мене у 2022 році, чим все закінчиться, то я би сказав – абсолютною перемогою. Зараз – не знаю. Зараз не знаю…”, – говорить 38-річний Роман Микульський, важкопоранений боєць 30-ї Окремої механізованої бригади.
Роман Микульський
Ми зустрічаємося в німецькому Бонні, де солдат пройшов протезування колінного суглоба, лікування та реабілітацію. Нас обох запросили в гості українські мігранти та біженці, котрі зараз проживають у Німеччині. Я на два дні приїхав на Глобальний медіафорум із прифронтового Харкова, тому незвична тиша, незалученість у процес цілодобового опору мене дещо нервують. Романа ця тиша теж нервує, чоловік незвично для тутешніх мігрантів рветься додому. Багато хто з “місцевих”, які рятувалися від війни, з нерозумінням ставляться й до того, що я з охотою повертаюся в небезпечний Харків.
Нас обох за кордоном засмучує нерозуміння реальності, а звідси і абсолютно безпідставна віра в те, що можна віддати росіянам якусь частину територій, і дракон заспокоїться. Микульський переконаний, що росіяни не зупиняться, навіть якщо Україна відмовиться від східних областей і Криму:
“Я би в лице плюнув тим, хто пропонує відмовитися. Вони не зупиняться на Харківщині. І віддавати… Я не розумію таких людей: моя хата скраю, я нічого не знаю”.
Бої на Бахмутському напрямку та поранення
Роман Микульський. Ветеран АТО. Ветеран бойових дій. Після АТО деякий час працював у поліції. Не задумуючись, у перший день вторгнення чоловік у Києві мобілізувався до 30-ї Окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Солдат згадує, що в перший день брали всіх без винятку, ВЛК була формальністю, однак уже на другий день повномасштабної війни прийом людей майже припинився. Роман припускає, що за 24 лютого 2022 року існуючі військові частини доукомплектувалися й просто фізично не могли би прийняти всіх охочих. Зараз, на жаль, ситуація діаметрально протилежна.
Роман Микульський
Із бригадою він пройшов перші місяці російської навали: Горлівський напрямок, Чорнобильська зона відчуження, де очікували повторного вторгнення, бої в Харківській області, Бахмут і Бахмутський напрямок, де солдат отримав першу серйозну контузію. Після нетривалого лікування 25 жовтня 2022 року він уже був “на нулі” знову на Бахмутському напрямку. “Я йшов із думкою – до перемоги!”– говорить Роман.
Важке поранення Микульський отримав у районі Курдюмівки Донецької області 2 листопада 2022 року. О 2:00 солдат заступив на позицію, а о 2:10 із четвертої спроби ворог із міномета влучив прямісінько в його окоп.
“Я до сих пір не знаю, як лишився живим. Коли міна летить, ти її чуєш. А своєї міни, точно, кажуть, не чуєш. Я виглядав, дивився у тепловізор. Усе трапилося за 10 хвилин, о 2:10 четверта міна прилетіла прямо в окоп. Мене осліпило, оглушило. Я присів, воно посікло ногу у двох місцях наскрізь, і руку посікло. Також є ампутація фаланги одного пальця. Порохові гази обпалили око, кров із вуха пішла”, – згадує боєць той штурм росіян.
Здаватися в полон Микульський, попри тяжке поранення, не збирався. “Після поранення я одразу схопився за гранату. Гранату взяти не можу: ця рука перебита, ця посічена. Думаю, якщо будуть лізти, або себе, або разом із ними (підірву – РЕД.). За полон навіть думки і не було“, – дуже спокійно говорить військовий.
Врятувало Романа його випадкове рішення напередодні провести ревізію речей побратимів, яких із позиції евакуювали після поранення. Серед усього солдат знайшов ноші. “Ми знайшли, я наче відчував, ноші. І оце на цих ношах мене потім винесли”, – сміється і тішиться своєму везінню чоловік. Із поля бою Микульського з перебитими руками та ногами винесли побратими.
Роман Микульський в лікарні після поранення.
Лікування і протезування в Німеччині
Бійця евакуювали спочатку у Дружківку, далі – Новомосковськ, Львів і Мукачеве. В Україні чоловіку зробили 6 операцій та встановили апарат Ілізарова. Пізніше за допомогою МОЗ України та волонтерів солдата вивезли на лікування до Німеччини. Із 2 листопада 2022 року й до сьогодні фактично триває важкий шлях лікування, яке ускладнилося через потрапляння до рани специфічної бактерії, що руйнує кістки.
“Чесно кажучи, хто платить за лікування, не знаю. Не я. Тут, у зв’язку з цією бактерією, у ногу вставили тимчасові пластини із антибіотиком, щоб убивати цю бактерію. І на третій раз мені поставили вже постійну конструкцію. Був варіант або шпицю пряму, щоб нога не гнулася, або, щоб гнулася, але вірогідність 40%, що буде відторгнення. Обрав другий варіант”, – говорить він і ніби демонструє правильність вибору, згинаючи та розгинаючи коліно.
Операцію зробили навесні 2023 року у Німеччині. Зараз триває реабілітація та фізіотерапія.
“Бактерія у всіх військових є, хто отримав поранення в окопах. Цю бактерію дуже важко виводити, є один чи два антибіотики в Німеччині, які більш-менш ефективні. Але в підсумку ця бактерія з’їла мені до 10 см кістки. Вона знищує кістку. У мене коліно штучне залізне і немає кістки, – говорить солдат. – На руку пересаджували сухожилля. Не гнувся палець взагалі. Моя ціль була – стиснути кулак. Я кулак стискаю, не сам, допомагати треба, але я можу. М’язи на нозі залишилися, я на недалекі дистанції ходжу нормально, скажемо так. А якщо вибиратися в місто, у мене паличка є. Але навантаження на себе не можу взяти ніяк”.
Микульський визнає, що саме німецькі лікарі врятували йому ногу – можливості української медицини, тим паче під час війни, обмежені: “Якби я залишився в Україні, мені здається, відсотків 99, що ампутували би ногу”.
Витримати важкі операції солдату, що не дивно, допомогла жінка. Він називає її “майбутня дружина”. Місяць весілля пара вже обрала, серпень 2024 року, навіть заручилися. “Якби не майбутня дружина, то я не знаю, що було би. Від неї підтримка дуже сильна була. Вона по всім госпіталям зі мною їздила. Хоча ми з нею й знайомі дуже давно, але якось так зблизилися вже під час війни. В інституті познайомилися”, – говорить він.
Плани на майбутнє
Найближчими місяцями, незважаючи на результати лікування руки, Роман Микульський планує повернутися в Україну. Тут у нього є колишня дружина з 8-річною донькою, майбутня дружина і батьки. Чоловік без ентузіазму згадує, що повторну операцію і заміну колінного суглоба потрібно буде робити вже через 10 років. І заробляти на неї доведеться самому. Це величезна проблема, з якою зіштовхнеться виснажена війною Україна та її поранені захисники і захисниці, багато з яких не зможуть повернутися до своїх довоєнних професій. Маючи інвалідність, багато цих людей не матимуть фінансових ресурсів, щоб робити планові операції. Якщо не почати думати про це вже зараз, то, умовно, через кілька років тисячі наших ветеранів можуть залишитися без кінцівок. До того ж Україна стоїть перед грандіозним викликом не лише з точки зору медицини. Як перевчити і заново інтегрувати таку кількість людей у економіку? Окрім цього, під час відбудови країни треба більше звернути особливу увагу на інфраструктуру для людей з інвалідністю.
“Зараз я хочу вивчити в ідеалі англійську мову. Я хочу вивчитися у сфері ІТ і працювати. Скоро повертаюся в Україну. Через місяць я роблю рентген руки, якщо все нормально, робиться операція, знімають пластину, – я трошки відновлююся і їду. Якщо кажуть, що треба ще почекати 3 місяці, я відразу їду в Україну, не чекаючи. Ну, я вже не можу. Усі рідні, усе там“, – говорить чоловік.
Роман Микульський зараз
Воювати Роман Микульський, який досі є військовослужбовцем, виведеним поза штат, імовірно, вже не зможе, однак він не вважає хорошою ідеєю заморожувати війну з росією.
“Закінчувати якоюсь заморозкою конфлікту або перемовинами я не бачу смислу. Тому що далі буде те саме. Нічого не зміниться, через 5 років буде те саме.” – застерігає боєць.
Автор: Юрій Ларін
Всі фото надані автором статті та Романом Микульським
Оригінал статті на сайті Українського кризового медіа центру українською та англійською мовами.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Читайте також інші матеріали із рубрики “Голоси регіонів“
