Пропаганда, як відомо, ходить услід за натовпом і використовує наймасовіші канали комунікації. Сьогодні уже нікого не здивує пропаганда у пресі чи на телебаченні, з’являється також розуміння, що пропагандисти активно працюють в інтернеті, зокрема, у соцмережах, однак масштаб цього явища і його особливості усе ще доволі ефемерні у колективній свідомості. 

Пропаганду у соцмережах взялися досліджувати науковці з Оксфордського інституту інтернету (ОІІ). Ця інституція три роки моніторила соціальні мережі по всьому світу і наприкінці жовтня випустила звіт про сплановані інформаційні кампанії, тобто про комп’ютерну пропаганду у цьому каналі комунікації.

Із самого початку соцмережі задумувалися як інструмент, що мав би полегшити контакт і спілкування людей. Із часом вони здобули неймовірну популярність. Люди по всьому світу почали проводити там дуже багато часу. Соцмережі почали використовувати не тільки для звичайної комунікації, але і для обговорення важливих суспільних питань. Їхня перевага над звичайними медіа полягала у легкості донесення і поширення інформації, а також в обіцяному браці цензури та контролю з боку влади. 

Проте ця монета має й інший бік. Легкість поширення інформації можна використати для маніпуляцій, цькування чи дезінформації. Тут гріх не згадати гучні скандали, пов’язані з діяльністю «Кембридж Аналітики» на виборах Президента США чи брекзітівську референдумну кампанію.  

Отже, ОІІ вирішив дослідити практики державної пропаганди за допомогою соцмереж. І ось що вони помітили за три роки:  

1. У 2019 році свідчення про організовані кампанії маніпуляцій у соціальних мережах зафіксовано у 70 країнах, у 2018 році фіксували у 48 країнах, а в 2017 – у 28. 

2. Авторитарні режими почали використовувати соцмережі. У 26 країнах комп’ютерну пропаганду використовують як інструмент інформаційного контролю у три різні способи: для порушення фундаментальних прав людини, дискредитації політичних опонентів, приглушення голосів незгодних.

3. Група держав використовує комп’ютерну пропаганду для впливу на сусідні країни. Фейсбук та Твіттер зафіксували подібні операції семи країн (Венесуела, Індія, Іран, Китай, Пакистан, Росія, Саудівська Аравія).

4. Китай став провідним гравцем у глобальній системі дезінформації. До протестів у Гонконзі 2019 року китайська комп’ютерна пропаганда обмежувалася внутрішніми мережами Weibo, WeChat та QQ, але тепер вони агресивно використовують Фейсбук, Твіттер та Ютуб.

5. Попри те, що кількість соцмереж не припиняє збільшуватись, саме Фейсбук залишається найпопулярнішим майданчиком для маніпуляцій. У 56 країнах ми зафіксували організовані маніпулятивні кампанії на Фейсбуці.

Як бачимо, тенденція доволі промовиста. У 2019 році ОІІ виділив 70 країн, де хоча би одна політична партія чи урядова організація використовувала соцмережі для впливу на погляди громадян. Методологія дослідження може викликати певні застереження. Наприклад, серед країн, які підловили на комп’ютерній пропаганді, чомусь нема Франції. Так чи сяк, уявлення про світові тренди можна скласти на базі цього дослідження.  

Серед цих 70 країн ОІІ виділив 45, у яких політики чи партії використовували комп’ютерну пропаганду у передвиборчій кампанії. Враховувалося використання фейкових послідовників політичних сил, нелегальний мікротаргетинг реклами та поширення дезінформації. 

У 25 країнах зафіксовано співпрацю органів влади з приватними компаніями, що надають послуги комп’ютерної пропаганди.  

Цифрову пропаганду поширюють за допомогою: 

– фейкових екаунтів, якими керують люди (87 % країн); 

– ботів – повністю автоматизованої імітації користувачів (80 %); 

– «кіборгових екаунтів» – фейкових екаунтів, якими керують люди із залученням інструментів автоматизації (11 %);

– зламані екаунти справжніх користувачів (7 %).

У В’єтнамі і Таджикистані державні органи змушують своїх працівників використовувати їхні справжні екаунти для поширення урядової пропаганди чи цькування дисидентів. Як зазначено у звіті, оскільки фейкові екаунти дедалі частіше ліквідовують, така стратегія може стати значно популярнішою.    

Комп’ютерна пропаганда має три основні напрями: 

–  атака опозиції (89 %);

– поширення державної або партійної пропаганди (71 %);

– поширення меседжів, що поляризують та розколюють суспільство (34 %). 

Окрім цього, за даними дослідження, 75 % країн використовували дезінформацію та маніпуляції, щоб ввести в оману користувачів, 68 % країн послуговувалися інтернет-тролями за державний кошт, щоб атакувати опозиційних політиків, дисидентів та журналістів, 73 % країн розганяли меседжі за допомогою навали гештеґів.     

Групи комп’ютерної пропаганди нерідко скоординовано скаржаться на політично невигідну інформацію, як наслідок, пости активістів і опозиціонерів блокують адміністратори соцмереж. 

Розмір та постійність команд цифрової пропаганди відрізняється у різних країнах. У деяких їх скликають тимчасово перед виборами чи іншими важливими подіями. У інших вони працюють постійно, контролюючи, цензуруючи та формуючи інформацію онлайн. 

Потужність цифрової пропаганди в Україні ОІІ оцінив як середню: «з групами, що мають послідовну форму та стратегію, зокрема, працівників, що працюють круглий рік, контролюючи інформаційний простір». Ще до цієї групи належать Велика Британія, Грузія, Катар, Куба, Туреччина, Таїланд та ін.

Потужність цифрової пропаганди Росії оцінено як високу: «з численним штатом, великими бюджетами на психологічні операції та інформаційні атаки. Значні кошти використовують на дослідження та розвиток. У цій групі пропагандисти працюють цілий рік для формування інформаційного простору. Реалізуються як внутрішні, так і закордонні операції». До цієї групи також належать Венесуела, В’єтнам, Єгипет, Ізраїль, Іран, Китай, США, М’янма, ОЕА та Саудівська Аравія. 

Як слушно зазначено наприкінці звіту ОІІ, «комп’ютерна пропаганда стала нормальною частиною публічної цифрової сфери». Така наша реальність. Тепер у джунглях соцмереж по всьому світу рясніють боти та фейкові екаунти, що продукують маніпуляції та дезінформацію. Пересуватися без мачете критичного мислення вкрай важко. А державі слід серйозно подумати про підсилення цифрової контрпропаганди. Не важко здогадатися, у якій саме країні Росія проводить значну частину закордонних операцій.