У понеділок пізно увечері завершився саміт «нормандської четвірки». Це була уже шоста зустріч, але саме щодо неї у значної частини суспільства було чимало побоювань через абсолютний брак чіткої комунікації з боку Президента. Небайдужі громадяни зібралися на Банковій, щоб наголосити на неприпустимості капітуляції. Після завершення саміту виявилося, що капітуляції не відбулося. Чи можна було зняти ці побоювання? Чи обов’язково було людям мерзнути на Банковій? Це риторичні питання до комунікаційної стратегії Зе-команди.   

У 2017 році вперше після закінчення Другої світової Німеччина висилає військовий контингент у східному напрямку. Солдати прибули у Литву, щоб посилити кордон НАТО з Росією. Тут, як грім з ясного неба, з’являється інформація, ніби сімнадцятирічну литовку зґвалтували прибулі солдати Бундесверу. Нікому не треба пояснювати, який ефект очікувався від цієї новини. Тим не менш, литовська сторона провела усі розслідування і спростувала цей фейк протягом двох годин після його появи. Всього дві години – і фейк убито, хоча хвилі від нього все одно встигли розійтися.  

А тепер уявімо ситуацію. Офіційний Вільнюс мовчить. Фейк починає ширитися з блискавичною швидкістю за схемою: зливні бачки, блогери, серйозні медіа (що не перевіряють першоджерела). Анґела Меркель не знає, куди подітися. Починається масове обговорення і обурення. Навіть, якщо б литовці подали спростування за кілька днів, то воно б уже ніяк не змогло заглушити хвилю.  

А що ми маємо в Україні? Фейки, у кращому разі, спростовують наступного дня, як це було зі «зверненням угорського Парламенту до Росії щодо спільного захисту прав мовних меншин в Україні». А ще згадайте комунікацію влади під час обміну полоненими, під час так званого розведення військ чи обговорення підписання формули Штайнмаєра. Розібратися у навалі фейків та інтерпретацій було дуже важко. 

Ідемо далі. Згадайте відверто проросійські заяви Коломойського та Бориса Шефіра (брата Сергія Шефіра, першого помічника Зеленського). Єдине, на що спромоглася влада, –  за кілька днів відмежуватися від заяв про дружбу і торгівлю з Росією, мовляв, ані Борис Шефір, ані Коломойський ніяким чином на владу не впливають.  Не вірите? Запитайте в колишнього адвоката Коломойського, він же голова Офісу Президента. А щодо братів Шефірів, то Зорян не знає, що робить Шкіряк, щира правда. 

Загинув командир 128 бригади, а Президент обмежився принагідною короткою згадкою про нього через день. Чутки про реформування законодавства щодо ФОПів так і залишаються хмарою хаотичних здогадок і напівнатяків. На цю тему з’являються якісь заяви, але розібратися у всьому цьому вкрай важко, якщо ти не чашка Прем’єра. 

З кризовою комунікацією, коли треба прикривати власні ляпи, ще гірше. Хоча у цій царині Зе-команда таки має власний патент під назвою «гамбіт Яременка». Правило просте: якщо комунікація провалена, підловили на чомусь нечистому, некомпетентності або відвертій зраді, відразу гордо заявляй, що це була спланована провокація, щоб показати ницість усіх навколо. 

Нещодавно Юлія Мендель знов заплуталася у країнах Балтії і не змогла відрізнити Литву від Латвії, а уїдливим користувачам соцмереж, які не прогулювали шкільні уроки, гордо відписала, що це тролінґ. 

Гамбіт Яременка у виконанні самого Яременка не переконав суспільство, але Ілон Маск також не з першого разу підкорив космос. Спроби тривають.

Із чим справді нинішня влада має успіхи, так це з добором комунікативного інструментарію. Тут тобі і весь спектр соцмереж, і відеозвернення на фронтальну камеру, і промо-ролики. Щоправда, використання ефективних інструментів комунікації не означає вдалу комунікацію. Не вірите? Спитайте у працівників адміністрації Трампа, що з острахом читають його Твіттер. 

Але Трамп – це інша справа, бо що можна Юпітеру, як то кажуть, не можна іншим голосам зі стенограми. 

Підсумовуючи, хочеться згадати кілька прописних комунікативних істин, які, мабуть, оминули увагою у Трускавці:

– мовчання – це знак згоди або байдужості; 

– реагувати треба швидко і, що важливо, зважено;

– успішна комунікація повинна залишати менше питань, ніж було до неї, а не навпаки;

– усім сподобатися неможливо; 

– той, хто іде за вітром, опиняється поза континентом (або у Ростові);

– будь-які проблеми з комунікацією на руку нашим, як казав міністр Пристайко, «російським партнерам».