Магазин біля російського кордону: як українці виживають у війні
Українці щосили тримаються за життя. Люди в зоні бойових дій, до останнього намагаються жити звичним життям, попри все, і підтримувати одне одного. Чи не єдиними острівцями, що нагадують про довоєнне життя, є магазини. «Хочу магазинної кави!», – цю фразу продавчиня магазину «Вікторія», розташованого в зоні активних бойових дій у селищі Велика Писарівка Сумської області, Вікторія Кондратенко часто чує від мешканців громади.
Тримати себе в ресурсі
Психологи стверджують: щоб під час війни втримати свій психоемоційний стан у нормі, необхідно перенести в нове життя старі звички. Місцевий житель зі стаканчиком кави біля торговельної точки – це як лакмусовий папірець ситуації загалом: значить, усе добре! Кава з автомата є тією самою рятівною звичкою для багатьох людей, які залишилися у Великій Писарівці. Вони начебто у своїх домівках, на звичному місці, але вже за нових умов, адже повномасштабне вторгнення росіян розділили життя мешканців прикордоння на до та після.
Куди їхати?
41-річна Вікторія Кондратенко, яка працює продавчинею у магазині – з тих небагатьох, хто нікуди не виїжджав. Жінка – багатодітна мама, в неї троє дітей 21, 18 та 13 років.
«Ми вивезли доньку та синів до Києва, а самі з чоловіком залишилися вдома, – каже вона. – Куди там ми поїдемо? Тут все нажите роками. І робота в нас обох є. А в евакуації не все так просто. Орендувати житло – потрібні великі кошти, та й чуже там все».
Вікторія в магазині.
Укриття за холодильником
Чи страшно працювати в центрі селища, яке, хоч і так уже перетворене ворогом на суцільні руїни, але й досі постійно обстрілюється? Дуже! Але що вдієш? Коли дуже гучно, але прилітає десь далі, жінка з колегами продовжує стояти за прилавком. Якщо вибухи зовсім поруч, ховаються за холодильники в приміщенні магазину. Жодного скла в магазині не вціліло. Та що там скла!
«Одного разу вибуховою хвилею з вікна вирвало металеву решітку та розірвало навпіл, нас ледве не прибило», – ділиться подробицями нелегкого життя в прикордонній з росією зоні Вікторія.
Коли вибухи вщухають, продавчині виходять зі свого укриття і продовжують роботу. Взагалі, магазин працює на генераторі. Тому через його ревіння дівчата і вибухів не чують. Про те, що десь поблизу розриваються снаряди, чи падає щось страшніше, продавчинь телефоном попереджають знайомі.
Покупці
Попри масову евакуацію, у Великій Писарівці залишаються жити приблизно кількасот осіб. Переважно, це люди похилого віку. І всі вони потребують торговельної точки в населеному пункті, адже їжу й інші товари першої необхідності купувати десь треба. Окрім них, до селища приїздять і ті, хто виїхав, але навідуються додому обробляти городи та наводити лад на обійстях.
Під час війни кожен день може стати останнім. Відкладати життя більше нікуди. Вікторія каже, що люди почали дозволяти собі те, на чому раніше економили, хоча дуже хотілося. Після страшних подій, що відбувалися навесні, місцеві мешканці переосмислили свої пріоритети.
«Зараз люди беруть все, що хочуть, хоча б потроху, – каже продавчиня. – Бо розуміють, що заощаджувати копійку немає сенсу: життя може обірватися в одну мить. Тож потрібно жити сьогоднішнім днем, бо завтра може і не настати. Популярним стало пити в магазині каву. Є такі мешканці, які вдома її зранку не п’ють, а спеціально для цього приїздять на велосипедах до магазину, щоб випити тут! Це для них такий ритуал, без якого день не починається!»
На каву і теплу розмову
Деякі знайомі покупці йдуть конкретно до Вікторії: «Хочу до тебе на кавусю!». І тоді вже процес кавування перетворюється на своєрідний сеанс психологічної підтримки, під час якого жінка вислуховує все, що турбує людей.
Та життя – така річ, що сьогодні ти всім допомагаєш, а завтра допомога знадобиться тобі. Так було і в випадку з нашою героїнею.
«Нещодавно я поховала свого свекра, – розповідає Вікторія. – Для мене його смерть була справжнім стресом: я втратила рідну людину, яка ніколи мене не називала невісткою – тільки донькою. Взагалі, батько мого чоловіка мешкав у Лугівці, але одного разу стався «приліт» на його подвір’я, і уламки полетіли на нього! Свекру стало зле, трапився інсульт. Ми викликали «швидку» допомогу, його транспортували до Кириківки, а звідти вже забрала реанімація. Згодом ми забрали батька до себе у Велику Писарівку, він помер на моїх очах і моїх руках. У віці 68 років. Не пам’ятаю, як я дісталася з кладовища, але потім мені стало дуже зле».
Рятівна аптека
Вікторія стверджує, що пережила той сильний стрес лише завдяки аптекарю Олександру Мирошниченку, який забезпечує мешканців Великої Писарівки медикаментами, хоча його аптекау вже тричі обстрілювали. Нещодавно просто біля неї ворожий снаряд спалив автівку з воїном, який заїхав сюди по медикаменти. Ще одного бійця важко поранило. Цього разу росіяни повністю знищили аптеку. Зараз вона міститься в приміщенні неподалік магазину Вікторії, яке фармацевту виділила громада.
Олександр Мирошниченко.
Жінка була на роботі, коли відчула, що «відлітає». З останніх сил зателефонувала Олександрові, розповіла про свій стан, і той миттєво привіз всі необхідні ліки.
«Якби не він, я б не вижила! – запевняє продавчиня. – І взагалі, всі великописарівці вдячні Олександру за те, що не покидає нас і не залишає без медичної допомоги. Що б ми без нього робили?»
Остання надія
Ворог нещадно обстрілює Велику Писарівку з різних видів зброї, в тому числі й КАБами (потужними російськими бомбами вагою 500 кг). Особливо небезпечні дрони. Не почуєш, як і підлітає – відразу вибух.
У селищі постійно триває евакуація. Та все одно там залишаються люди, які під розписку – відмову від евакуації – проживають в зоні активних бойових дій.
Через складні воєнні умови часто магазин «Вікторія» – єдиний, де люди можуть купити хліб та інші товари першої необхідності. Така можливість у них є завдяки Вікторії Кондратенко, яка досі живе тут. Не дивно, що місцеві називають цю героїчну жінку останньою надією
Без дому
«Тепер і я залишилася без житла», – сумно говорить жінка після того, як ворожий безпілотник влучив у її будинок.
Усе сталося вночі, коли вони з чоловіком спали. Якимось дивом їм вдалося прокинутися і вибігти навулицю. Оскільки в зону активних бойових дій пожежникам виїжджати заборонено, то гасити пожежу довелося власноруч. Боротися з вогняною стихією відрами – це ні про що. Тому господарям тільки й залишалося, що змиритися з ситуацією та дивитися, як на їхніх очах язики полум’я зжирають все, що вони надбали за ціле своє життя.
Будинок Вікторії.
Вікторії та її чоловіку вдалося витягти із задимленого дому дещо з речей, але складати їх все одно немає куди.
Вікторія, яка завжди всім допомагала, тепер сама потребує допомоги. Цілу ніч жінка намагалася щось робити, щось рятувати, а вранці просто сіла під згарищем та й розридалася.
Війна забрала в неї дім, та не забрала в мешканців Великої Писарівки останню надію на каву, яка дає хоч якесь відчуття нормальності серед пекла.
Саме ця кава й утримує Вікторію від евакуації. Вона говорить, що не може покинути земляків, для яких є острівцем стабільності у вирі війни. Поки чоловік у відрядженні, жінка живе зовсім сама на вулиці Прикордонній, що постійно під обстрілами. Нещодавно в її сусідки вибухом знесло дах у будинку та вибило вікна.
Вікторія засинає та прокидається з думкою, що втрачати вже нічого. Будинок не повернути, не відбудувати, а про себе якось не думає. Діти прилаштовані, їсти-пити є що. Картопля хоча і не дуже хороша в цьому році, але щось накопала. Сяк-так підремонтувала літню кухню та й перебивається там до ранку, коли знову потрібно йти на роботу. І так щодня, щоразу наражаючи себе на небезпеку потрапити не лише під обстріл, а й атаку дроном, яких падає на невелику Велику Писарівку за день по кількадесят штук.
Бережи себе, Вікторіє, нам потрібна твоя кава. І ти. Головне — ти!
Вікторія з автором матеріалу Олексієм Пасюгою, журналістом газети “Ворскла”
Автор: Олексій Пасюга.
*Усі фото надані автором матеріалу.
Оригінал статті на сайті Українського кризового медіа центру українською та англійською мовами.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Читайте також інші матеріали із рубрики “Голоси регіонів“
