Uchoose продовжує тренувати критичне мислення за допомогою світового кінематографу. На черзі – «Молодість» італійця Паоло Соррентіно. Адже люди, які стикаються зі старістю, часто абсолютно не готові її прийняти. Як діти і дорослі, так молоді і літні розмовляють різними мовами, хоча будують спільні діалоги. «Молодість» Паоло Соррентіно – це кіно, яке складається з протиставлень практично у кожному епізоді. У центрі сюжету – різні люди, які відпочивають в одному санаторії. Кінозірка, монах, Міс Всесвіт, диригент – кожен зі своєю історією (вже майже дописаною чи у процесі написання). Вони спостерігають за альпійським пейзажем (який, до речі, теж цілком міг би виступити персонажем фільму) й один за одним.

«Молодість» – це картина не для того, щоб співпереживати героям, сміятися чи сумувати з ними. Все це приходить після закінчення титрів. Глядач бачить, як старий і товстий Дієго Марадона ледве рухається з допомогою кисневого балону, аж раптом бадьоро набиває тенісний м’ячик. Ось Міс Всесвіт іде і вражає всіх своєю красою, а в наступному кадрі – змиває макіяж і здається вже такою собі звичайною стомленою жінкою. Монах, над яким тихенько насміхаються, бо він все ніяк не може навчитись левітації. А він знає, що вміє літати – просто цього ніхто, крім нього, не може бачити. Сценарист, який пише шедевр, але не знаходить слів для останньої репліки героя і здійснює суїцид. Крім лірики, Соррентіно дає нам час для обмірковування. Як може змінюватися образ, в залежності від навколишніх обставин, чи має значення попередній досвід, чи цікавить тільки результат на даний момент, чи є взагалі сенс шукати сенс життя, якщо ніхто потім про нього не запитає, а буде шукати свій? Чи варто шукати головні слова, щоб сказати їх вкінці життєвого шляху? Соррентіно не дає відповідей на ці запитання. І навряд чи однозначну відповідь взагалі хтось зможе дати. У «Молодості» говорять мало і значно більше показують. Не важливі слова, не важливий досвід. Важливо тільки те, що є зараз.