Ми вже півроку говоримо про критичне мислення, всі наші автори розказують про роботу з інформацією, фактами, розбивають стереотипи і показують нові точки зору на проблему. Але чи знаємо ми, що означає це модне сьогодні словосполучення, і як воно працює? Коли мислити критично, а коли віддатися на волю фантазії? Чи допомагає критичне мислення, чи заважає? Де взагалі той тумблер, який його вмикає і вимикає (і чи є він взагалі)? Намагаємось відповідати і розбиратися з Іваном Полтавцем у майже програмній статті для нашого ресурсу.

Що таке критичне мислення? А що таке мислення, взагалі? Ми вже багато знаємо про мозок і про мислення. Але, здається, що ми знаємо про мислення стільки ж, скільки фізика про всесвіт до відкриттів Ньютона. Просто зараз наука про процеси в нашому мозку, когнітивна наука, переживає революцію. Наше знання про мислення змінюється щодня. Але спробуємо трохи розібратися із тим, що ми вже знаємо. 

Психолог Джой Гілфорд виділив два типи мислення: конвергентне і дивергентне. Конвергентне мислення веде пошук правильного рішення. А дивергентне дозволяє генерувати іновативні, нові рішення. 

По суті, конвергентне мислення ми і називаємо критичним мисленням. Цей тип мислення дозволяє відрізнити правду від брехні, реальність від примари. Уявіть, що у вас заболів зуб. Ви, звичайно, можете мати різні ідеї з цього приводу, слухати поради, аналізувати точки зору. Але в цьому випадку є правильне рішення – піти до зубного лікаря. 

Дивергентне мислення ми зазвичай називаємо креативним. Тут реальна подія або запитання веде до множини ідей, а не до єдиного правильного рішення. Тут не обов’язково прив’язуватися до реальності, не потрібна об’єктивність. Ми можемо дати волю нашій уяві. 

Отже, коли вам здалося, що вас дурять, треба застосувати конвергентне, критичне мислення. Бо тут є правильна відповідь: або вас дурять або ні. А коли ви використовуєте фантазію, творите, то краще притримати свого внутрішнього реаліста. Треба дати уяві можливість побачити те, чого ще нема. 

Так, ви не можете одночасно використовувати і критичне, і креативне мислення. Але ніхто не забороняє чергувати їхнє використання так, як вам заманеться. 

Наприклад, автор роману може використовувати креативне мислення для генерування сюжетних ідей. Але потім може вдаватися до критичного мислення, аби обрати одну із сюжетних ліній і досягти реалістичного зображення подій. А бізнесмен, реагуючи на проблему, може  спочатку критично оцінити інформацію. А потім вдається до креативного мислення, аби знайти нові і нестандартні рішення.

Це теорія, а що ж з практикою? Як ми застосовуємо ці типи мислення в реальному житті?

Самі знання про когнітивні упередження, про критичне мислення або креативне мислення без практики не внесуть у ваше життя майже ніяких змін. Мозок реагує лише на кількість годин свідомої практики того чи іншого типу мислення.

 Отже знати треба не тільки про критичне мислення, але і про те, як же його практикувати особисто та разом з іншими людьми. А далі вправлятися в цій практиці для інформування своєї власної діяльності.

Але і в практиці є важкі моменти. Спробувавши практику критичного мислення, людина може почати вважати себе “критично мислячою”. А це вестиме до погіршення якості мислення. Адже критично мислити можна не взагалі, а лише із конкретного і свідомо визначеного питання. 

Усі ми залишаємося емоційними і, в основному, людьми, які реагують автоматично. Усвідомлення цього факту і дозволяє досягати об’єктивності, свідомо застосовуючи інструменти критичного мислення. 

На мислення можна поглянути, як на засіб, на інструмент. Автор хоче написати роман. Бізнесмен хоче розвинути бізнес. Суспільний діяч хоче досягти змін у суспільстві. І якщо мета не досягається, якщо після своїх дій ви можете сказати, “а віз і нині там”, то є підозра, що саме конвергентне, критичне мислення не спрацьовує. Не отримана правильна відповідь стосовно реального стану речей.

Коли зробити щось прагматичніше, легше, це зовсім не означає, що ці дії вестимуть до бажаного результату. Шукати гаманець під ліхтарем завжди легше, бо там світліше, але з часом така діяльність набридає, бо зникає сенс.