Мій викладач любить повторювати: «Будь-що може бути мистецтвом, якщо ти це класно робиш». Чи такої ж точки зору притримувався Сунь-Цзи, китайський мислитель, який подарував світу «Мистецтво війни»? Яким є контекст останнього – стратегічним, сміливим, мотивуючим? Після знайомства із давньокитайським трактатом стало зрозуміло: із книги ти почерпнеш виключно те і стільки, скільки тобі потрібно. «Мистецтво війни» – не про те, як вести війну чи знищувати супротивника. Це настільна книга для того, хто хоче перемагати, не вступаючи у битву, або принаймні з мінімальними втратами. Бізнес-тренери використовують її для навчання корпоративній політиці, юристи – для досліджень судового процесу, кіберспортсмени – для розробки ігрових стратегій.

«Війна – це шлях обману. Якщо ти і можеш щось, показуй супротивнику, ніби не можеш; якщо ти близько, показуй, що ти далеко». Сунь Цзи не вчить слабкості, він навчає хитрості і розсудливості. Пропонує демонструвати свої можливості зі зворотнім пафосом та для найбільшої вигоди. Мистецтво війни виступає цілком прикладною дисципліною: «Вбиває супротивника злість, захоплює його багатства жадібність». Той, хто претендує на допомогу, повинен мати благу ціль; але вона не має завадити йому «обманути» навколишні обставини і перетворити їх на сприятливі. А ще мислитель акцентує: «Держава не може бути непереможною, якщо у неї немає міці народу». «Володар» і «народ» мають діяти в унісон. Так можна перемогти у війні ще до її початку. Бо методи психологічної війни ефективніші, ніж методи прямої протидії: спочатку ти перемагаєш у голові свого супротивника. А для цього треба знати його на 100%. Під час війни у країні ця книжка – це метафора, яка повертається до свого прямого значення. «Виграшних стратегій ніколи не повторюють, їх пристосовують відповідно до нескінченно змінних ситуацій».