«Ну, як же вони дістали, усі тільки те і роблять, що крадуть, розводять бардак і ламають усі можливі правила». Чули таке? Я – сто разів. А вам знайома ситуація, коли подібні тиради висловлює таксист у литовській євроблясі (обійшов розмитнення), без знаку таксі на даху (не має ліцензії, ухиляється від податків), який кермує, не прищепившись паском безпеки, і обганяє, перетинаючи подвійну суцільну лінію та сигналячи тим, хто їде містом менше, ніж 80 кілометрів за годину, а потім влуплює подвійний тариф, бо «ви бачили, скіки бінзін стоїть?»     

Або ще одне наболіле, велосипедно-пішохідне.  Їду я парком на роботу, а там, як і в сотні подібних випадків, жіночка і доберман без намордника і повідка, що скоса поглядає у мій бік. Я кричу хазяйці, щоб забрала собаку, а вона кидає мені «їжжай» і кличе свою зубату потвору, яка ігнорує її команди. Я, як і в сотні подібних випадків, питаю, чи знає вона, що за законом (стаття 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення) собак не можна вигулювати без повідка і намордника у публічних місцях (окрім спеціально відведених), а у відповідь отримую образи і мат. Я у таких випадках завжди попереджаю (до речі, на законних підставах – див. Статтю 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»), що зараз піду позичу пістолет і вирішу питання собаки без повідка раз і назавжди. У відповідь цього разу я отримав правовий коментар, гідний баришівського суду. Ця жіночка почала мені погрожувати «міліцією», мовляв, мене посадять «за домагатєльство»(!!!). На жаль, часу викликати поліцію і з’ясувати, хто кому гарві вайнштайн не було, і ми просто обмінялись богомольцями замість прощання.

Подібні ситуації і діалоги свідчать про одне – люди не знають закони або, що точніше, не хочуть їх знати. Але цей правовий нігілізм у нас чомусь дуже нахабний. Людям мало того, що вони порушують, вони ще й обізвуть тебе останніми словами з такою самовпевненістю, ніби виконують священну місію. Я ніколи в житті не почув від власника собаки без повідка «вибачте», тільки «ана ні кусаєцца», «не бійся», «іді» (до речі, завжди на ти) і все це промовляється так, ніби це я завинив своєю появою. 

Складається враження, ніби без палки народ законів не слухатиметься. Якийсь триклятий GULAG macht ordnung. Може палка (Адміністративний Кодекс, що теоретично карає гривнею) занадто коротка і м’яка? Чого, насправді, боїться наш народ? Може, містики? Може, треба переписати закони у формі забобонів і передати їх на імплементацію ворожкам? 

Не гуляй із собакою без повідка, бо піде від тебе чоловік/жінка.

Не заходь з коляскою на велосипедну доріжку, бо дитина захворіє.

Не паркуй машину на переході, бо будуть закрепи цілий рік.

Не перевищуй швидкість у населеному пункті, бо гроші швидко закінчаться. 

Не пали пластик і листя, бо випаде все волосся.

Не викидай сміття у лісі, бо вкрадуть машину.

Ви пробували коли-небудь провідникові передати гроші за чай через поріг купе? Та він радше стоп-кран зірве, ніж візьме гроші, не наступивши на поріг. А по дереву постукати, щоб не наврочити? А червону ниточку на зап’ястя зав’язати? І яка користь із цих забобонів?  Чому не пов’язати їх до адміністративних правопорушень? Уявляєте, як би покращилася ситуація? 

Наш повсюдний правовий нігілізм можна пояснити теорією розбитих вікон Вілсона-Келінґа, мовляв, якщо у будинку розбити і не поремонтувати вікно, то скоро усі вікна розіб’ють і почнеться мародерство – усі так роблять, і я так буду. Але хтось же завжди розбиває перше вікно, правда?

То, може, причина нашого ставлення до законів у південному темпераменті? Як не крутіть, але ми таки південь. Або у слов’янській, кгм, любові до порядку. А може, в елементарному жлобстві. Хай там яке пояснення, результат той самий: вирішив перебігти у недозволеному місці дорогу з однобічним рухом, а тебе збила машина, що їхала проти руху.

Тут би якісь висновки написати, але залишається просто продублювати назву ресурсу –  «Обираєш ти».  Або dura lex, sed lex, або «Ну як же вони дістали, усі тільки те і роблять, що крадуть, розводять бардак і ламають усі можливі правила».