Невдала спроба впіймати Сковороду
В Україні є три музеї Сковороди: у Чорнухах на Полтавщині, де він народився, у Переяславі, де він працював учителем, і в Сковородинівці на Харківщині, де філософ гостював кілька разів і закінчив свій земний шлях. Сковородинівський музей – єдиний зі статусом національного. Він став ціллю атаки російської армії, абсолютно позбавленої військового глузду.
У 1732 році Вільшанський сотник Іван Ковалівський з 36 кріпаками заснував хутір Іванівка на березі великого ставу Завали і розбудував тут маєток з парком. Його син Андрій Іванович Ковалівський (вітчим засновника Харківського університету Василя Каразіна) дружив з Григорієм Сковородою і запрошував його гостювати. Ось як описує свій побут у маєтку сам Сковорода у листі до учня і друга Михайла Ковалинського:
«Нині скитаюся у мого Андрія Івановича Ковалівського. Тут знаходжу своєму монашеству повне заспокоєння […] Земелька його нагірна. Лісами, садами, горбами, джерелами прикрашена. На такому місці я народився біля Лубен […] нічого мені не потрібно, лиш спокійна келія і насолоджуватися моєю невістою […] Біблією!»
З життям Сковороди пов’язано багато легенд. За однією з них, він передчув власну смерть, сам викопав собі могилу в маєтку Ковалівського і попросив його там поховати, потім пішов у свою келію, помився, переодягнувся і в неділю на світанку помер.
За життя Сковорода не видав жодного зі своїх творів, не склалася і його педагогічна кар’єра, бо він часто конфліктував з керівництвом Харківського колегіуму, в якому викладав. Але славу філософа мав ще за життя, його радо приймали різні поміщики. Він помер у 1794 році, але гідне вшанування і визнання отримав значно пізніше. Це добре ілюструє історія Сковородинівського музею.
Хутір Іванівка виріс у село Пан-Іванівка, в маєтку Ковалівських жили спочатку Кузіни, потім Жилинські, потім Крейнери. Тільки у 1874 році на могилу філософа поклали мармурову плиту з вибитим хрестом і написом «Світ ловив мене, але не спіймав». На брилі вибито тільки рік народження – 1722. Дату 3 грудня встановили аж за 220 років, коли перекладали латиномовні листи філософа.
У 1890 році у Пан-Іванівку приїхав Дмитро Багалій (український історик, філософ та громадський діяч, ректор Імператорського Харківського університету) і побачив могилу філософа у занедбаному стані. За чотири роки разом з Харківським історико-філологічним товариством він упорядкував її і написав фундаментальну працю про Сковороду для «Київської старини» («Київська старина» – щомісячний багатопрофільний історико-етнографічний та літературний часопис в Україні).
Після революції у будинку, де гостював Сковорода, комунари влаштували свинарник. Потім радянська влада відкрила там школу, а в селі – колгосп імені Сковороди.
У 1926 році на честь двохсотліття філософа Пан-Іванівку перейменували на Сковородинівку і встановили перший пам’ятник філософу.
Під час Другої світової авіабомба пошкодила могильну плиту, сліди видно навіть сьогодні.
У 1944 році у Сковородинівку приїхав Павло Тичина, було упорядковано частину парку біля дуба, де любив працювати Сковорода. Тичина зробив переклад на сучасну українську збірки філософа «Байки харківські».
У
1962 році при школі відкрили музей Сковороди на громадських засадах. Аж у 1970 році для школи збудували інше приміщення, і через два роки, на 250-ліття філософа, у колишньому маєтку Ковалівського нарешті відкрили музей. Про це клопоталися Олесь Гончар і Борис Патон. Тоді ж встановили новий пам’ятник авторства Івана Кавалерідзе (його остання робота).
Могильна плита з вибитим хрестом не лягала у викривлений радянський образ «філософа-атеїста», тому її замінили на кількатонну брилу граніту. Експозиція музею була відповідною. У неї входила величезна картина Адольфа Константинопольського (український художник і графік, працював у царині станкового та монументального живопису), на якій Сковорода відмовляється від Біблії і хреста. Філософа подавали як мандрівного аскета, «що жив з простим народом і не любив церкву».
Така експозиція була в музеї аж до 2000 року, тоді провели реставрацію споруди і за шість років відкрили нову експозицію, керівником якої був знавець біографії і праць філософа Леонід Ушкалов. У 2012 році демонтували радянську брилу і повернули надгробну плиту 1874 року.
У 2021 році розпочався ремонт адміністративного комплексу, і фонди перенесли у будівлю музею. Після 24 лютого 2022 року директорка Наталія Мицай вивезла найцінніші експонати, а решту упакували і готували до другої черги евакуації.
У ніч з 6 на 7 травня росіяни атакували будинок ракетою «Калібр», пояснюючи свої дії тим, що це, мовляв, стратегічний пункт управління. Ракета, на жаль, не схибила. Сторож дивом вижив, оскільки вийшов на ґанок поговорити по телефону.
Ми приїхали у Сковородинівку через чотири місяці після атаки. Нас зустріла завідувачка науково-освітнього відділу Ганна Ярміш. Вона наголосила на тому, що музей зруйнований, але не знищений. Найцінніші експонати – скрипка, на якій грав Григорій Савич (була зображена на першій версії п’ятсотгривневої банкноти), годинник з його автографом, книги часів філософа та скриня Андрія Ковалівського – були вчасно вивезені. Також не постраждала могильна плита і бюст авторства Кавалерідзе, які розташовані на певній відстані від будівлі.
Ракета «Калібр» розрахована на великі дистанції, а до Сковородинівки від Росії близько, тому в ній було багато палива. Через це приміщення не тільки розбите, але і вщент вигоріле. Внаслідок атаки втрачено частину колекції сковородознавчої літератури, дереворит на тему життя філософа, піаніно, але стіни і колони, що пам’ятають Сковороду, вціліли.
Подібно зараз виглядає також сімсотрічний дуб над ставом, біля якого Сковорода любив працювати. У його дупло радянські садівники залили бетон. Від цього дерево всохло, і згодом після бурі впало. Зараз залишилася тільки частина стовбура.
Музей Сковороди проводить досить активну наукову діяльність. Кожного жовтня тут організовують міжнародні сковородинівські читання, що збирають 50-60 філософів. Спочатку їх проводили в університеті Каразіна, але згодом зібрання перенесли у Сковородинівський музей, який також видає збірник доповідей. У травні проводять конференцію для вчителів, краєзнавців, істориків, які досліджують Сковороду, а 9 листопада – студентську конференцію. Цього жовтня, попри все, тридцяті сковородинівські читання відбудуться.
Музей також приваблює людей, відроджуючи фольклорні традиції і використовуючи потенціал мальовничого парку. На Івана Купала сюди з’їжджаються тисячі людей.
З допомогою волонтерів вдалося розчистити зруйноване приміщення і придбати матеріали для тимчасового укриття, щоб не зруйнувалися стіни.
Пані Ганна чудово орієнтується в біографії Сковороди й історії музею. Вона провела нам змістовну екскурсію навіть за повної відсутності експонатів.
У центральній залі музею стояв пам’ятник Сковороди у повний зріст. Він вцілів і зараз перебуває на реставрації. Через місяць після атаки на Сковородинівський музей росіяни поцілили у Харківський педагогічний інститут імені Сковороди. Там також стояв пам’ятник філософу, і він також дивом вцілів.
У грудні 2022 році виповнюється 300 років від народження філософа. Росіяни вважають Сковороду своїм. На їхній Вікіпедії написано «русский и украинский странствующий философ». Однак своє справжнє ставлення до постаті Сковороди вони продемонстрували цілком прозоро.
На центральній алеї Сковородинівського музею висять афоризми філософа. Один з них – «духовна зброя сильніша за тілесну».
Репортаж вперше опублікований у науково-популярному медіа «Куншт» за підтримки проєкту Documenting Ukraine від Institut für die Wissenschaften vom Menschen і є частиною програми «Наука в небезпеці»
ФОТО: Валентин Кузан
