“Педагог” Макаренко

Саботуючи декомунізацію, місцеві органи самоврядування часом вдаються до виправдання радянських діячів і повторення тез радянської пропаганди про видатні заслуги цих людей. Яскравий приклад – Антон Макаренко. Пояснюючи невиконання закону щодо перейменування вулиці Макаренка, в одній громаді на Житомирщині зазначили, що вулиця названа на честь “українського педагога і письменника, одного із засновників системи колективного дитячо-підліткового виховання, який лежить в основі освітнього процесу аж до нашого часу”. Біда в тому, що автори таких відписок не здатні усвідомити всього жаху того, про що пишуть.

Методи Макаренка, на жаль, справді, досі міцно вкорінені в українській освіті, і за десятиліття її реформування їх ніяк не можуть позбутися. Ці методи лежали в основі виховання радянських людей протягом усього існування СРСР – військова дисципліна і колективізм, де колективне завжди вище за особисте. Макаренко здобув свій педагогічний досвід у трудових колоніях НКВС для неповнолітніх саме в ті роки, коли держава, якій він ревно служив, зробила мільйони дітей сиротами через терор і голод. Цей “педагог” учив дітей любити убивць їхніх батьків. Його “виховання” ґрунтувалося на безумовній покорі і цеметувалося прививанням обов’язку рабської праці. Зрештою, Макаренко стояв біля витоків інтернатної системи виховання сиріт, яка скалічила мільйони доль, і яку Україна ніяк не може ліквідувати.