Життя у сучасній Україні, якщо не відгороджуватися від суспільно-політичних процесів, річ дуже непроста. Чи не щодня відбуваються резонансні події, триває війна (зокрема, й інформаційна), геополітична сфера згущується і закипає у несподіваних місцях. У таких умовах виникає природна спокуса робити поспішні висновки, вдаючись до базового інструменту під назвою презумпція.

Презумпція (від латинського  praesumptio) – це припущення, яке без доказів вважається істинним, поки не доведена його неправдивість.

Усі ми стежимо за основними протагоністами нашого суспільно-політичного життя і, така уже людська природа, одним симпатизуємо, іншим не дуже. Тих, яким симпатизуємо, ми обдаровуємо кредитом довіри і позитивною презумпцією, а ті, кого ми недолюблюємо, отримують від нас негативну презумпцію.

На практиці це виглядає так: політика Х звинуватили у крадіжці державних грошей. У нас до нього позитивна презумпція, тому ми до кінця не будемо вірити у звинувачення і списуватимемо усе на сфабрикований наклеп від опонентів. Дипломата У звинуватили у недобросовісній поведінці і вислали з країни. Якщо у нас до нього негативна презумпція, то ми не будемо чекати на офіційні пояснення, а відразу додумаємо цілий вагон негативних причин (він контрабандою займався, його підловили на торгівлі людьми, він працював на усі розвідки одночасно). 

Найгірша ситуація – це коли в одній ситуації зустрічаються відразу дві особи, де щодо одної у нас позитивна презумпція, а щодо іншої – негативна. Тут поспішний висновок майже гарантований. 

Вдаватися до презумпцій – це природна схильність нашого розуму. Але, давайте повернемося до визначення. Презумпція припиняє свою дію, коли з’являються докази, що її заперечують. І тут ми доходимо до патології під назвою гіперпрезумпція. 

Люди з гіперпрезумпціями доказів не помічають або вважають їх за сфабриковані і можуть придумати фантастичні версії, щоб їх спростувати. Усі теорії змови будуються саме на гіперпрезумпціях. Мовляв, світова закуліса усе так спланувала, що ви нічого їм не доведете, але нас «уважних» ви не обдурите, ми то знаємо про таємні лабораторії, сфабриковані відео і масонську ложу двійників, клонів та рептилоїдів, які керують фінансовими біржами… Людей з гіперпрезумпціями майже неможливо ні в чому переконати, бо їхнє світосприйняття радше фанатично-містичне, ніж раціональне. 

Якщо ж говорити про непатологічні презумпції, то до них корисно застосовувати дві бритви. Перша з них – бритва Оккама: не треба робити більше припущень, ніж мінімально потрібно. Іншими словами, не варто вдаватися у фантазії і пошуку додаткових аргументів для свого судження, бо вони тільки підсилюватимуть презумпцію (і негативну, і позитивну), а підсилені презумпції буде важче спростувати.  

Друга – бритва Генлона (дуже актуальна у наш час) більше стосується негативних презумпцій: ніколи не вбачайте злого наміру в тому, що цілком можна пояснити дурістю.

Тож, коли стається резонансна подія, по-перше, слід не поспішати з висновками. Висновки треба робити в останню чергу. Спочатку гостримо бритву Оккама об бритву Генлона і чекаємо на докази, потім усе слід уважно і з холодним розумом проаналізувати, а уже потім робити висновки. Так можна мінімізувати негативний вплив презумпцій. 

Якщо ж говорити про юридичну сферу, то там дозволена тільки позитивна презумпція, тобто презумпція невинуватості. Згідно з нею, щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинуватість до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Ще раз – доведено у порядку, передбаченому законодавством, встановлено вироком суду, який набрав законної сили. У нас же навіть деякі журналісти та посадовці розкидаються епітетами на кшталт «вбивця», «терорист» вусібіч без ніяких вироків суду.

А ще ситуацію ускладнюють самі суди. Дуже часто наша феміда має наперед визначений результат (хтось подзвонив зверху або цифру занесли), тому підміняє презумпцію невинуватості, фундаментальну засаду ще римського права, правилами корумпованої бананової республіки – презумпцією приреченості (коли треба когось засадити за всяку ціну) або презумпцією непогрішності (коли треба когось відмазати від покарання). Як наслідок, у суспільстві побутує презумпція недовіри до українських судів. 

Кількість презумпцій слід мінімізувати. Було б добре, якби наші суди користувалися виключно презумпцією невинуватості. Якщо ж говорити про щоденні неюридичні презумпції, то їх повністю винищити не вдасться, але приборкати їх нам під силу за допомогою холодного і тверезого розуму.