Prozorro і Ті, що на потоках сидять

Присвячується законопроекту №7206 «Купуй українське, плати українцям»

Дійові особи:

Пропасниця

Той, що горло рве

Ті, що на потоках сидять

Зубожіння

Потерчата

Злидні

 

Сумні і невеселі не перший рік були Ті, що на потоках сидять. Через каторжне Prozorro потоки геть обміліли… Думали-гадали та й покликали на допомогу матір свою – Пропасницю, що на таких справах уже зуби з`їла:

Ой, матінко! Пропало все!

Prozorro це спустошення несе!

Ані тобі дубову швабру за тисячу продати,

уже й забули, що таке відкати…

Чорна лють охопила материнське серце. Набрала вона повну торбу Зубожіння і гайда до Того, що горло рве. Порадилися старі друзі і постановили, що хай там як, а треба повертати все, як раніше було.

…Сонце сяяло яскраво аж трохи припікало Потерчатам в лисини крізь скляний купол Гріховної Зради. Усі чекали на Того, що горло рве. І ось, уздрівши камери і мікрофони, зіходить він, як пава, на трибуну. То не всі сумні скрипки світу грають, то не земля стогне, це Той, що горло рве, навчившись у Пропасниці, привів під купол Злиднів і каже:

Prozorro це їхнє хвальоне годує заморського пана! 

А правильно так, щоби тільки нас!

І може, ще кума Івана!

Зраділи Ті, що на потоках сидять – спрацювало – послухалися Потерчата. І щоб не гаяти ні миті, сіли за роботу. За три хвилини написали сім законів, а потім вибрали отой, що з назвою – хоч на стовпи чіпляй: «Хай буде щастя всім і купа грошей!» Фурор, фанфари! Стоїть народ, роззявивши роти – от-от настане рай. Але не все так сталося, як гадалось. То тут, то там вже чується «ганьба!» Ось дядько сів на пні, читаючи папір той, і, дочитавши до середини, закляк:

– Як так?! Казали, що буде щастя всім, а тут – пропаще!

– Юристи це писали! Уже видніше їм, як краще! – не відступає Той, що горло рве.

Та де там! За дядьком четверо уже ідуть з питаннями, за ними ондечки іще… Читають вголос той закон:

«До скарбниці пускати тільки мільйонерів,

Без черги – лиш колишніх піонерів».

Побачили Потерчата – пахне смаленим, та в сльози:

Не ідеальний світ, і перше це читання.

Почуйте ж ви знедолених благання!

А що народу ? Вірить він сльозам…        

І люди знов роти пороззявляли,

В той час закон таки пропхали…

То, може, вже до другого читання, трясця,

У вас хоч трохи розуму додасться?!