Русскій воєнний корабль, ..б твою мать
За півтора місяця війни висловлювання Руслана Грибова з острова Зміїного щодо того, куди саме прямувати російському військовому кораблю, уже ні в кого не викликає запитань. За цей час ми добре побачили, що воно таке – велика, неповоротка і, головне, переоцінена машинерія, якій не шкода своєї живої сили, і яка компенсує власні невдачі нелюдською жорстокістю до беззахисних цивільних і прикриває усе це неймовірною брехнею.
Російський військовий корабель – це багатомільйонна соціальна група, не тільки армія, але і можновладці, тилова підтримка, сім’ї та родини солдатів і просто байдужі цивільні, які готові миритися з діями армії. Якою б великою не була ця соціальна група, вона не з’явилася на порожньому місці, її сформували історичні, ідеологічні та культурні чинники. Про них ми коротко і поговоримо.
Історичні передумови рашизму доволі прозорі. Росія ніколи не прощалася з імперіалізмом. Жовтнева революція і утворення СРСР не мало антиімперського духу, як це подавали вожді комунізму – це був звичайний ребрендинг. До 1917 року вбивали за царя і отєчєство, після – во ім’я побудови міфічного комунізму, однак весь інтернаціоналізм, зрештою, зводився до русифікації, а поширення комуністичних ідеалів до встановлення чіткого контролю Москви над ближчими та дальшими сателітами. Розвал СРСР і Варшавського договору стався не з бажання Кремля, а через його нездатність контролювати ситуацію.
У самій основі російського імперіалізму лежать претензії на давньоруську київську спадщину та уявлення про триєдине східнослов’янське братство росіян, білорусів та українців зі старшим братом у Кремлі. І сам цей стрижень був незмінним із часів остаточного оформлення російського наративу (Єкатєріна ІІ і Карамзін). У дещо ребрендованій формі він проіснував і за радянських часів, його ж успадкувала і Єльцинська Росія, на ньому вибудував свою ідеологію і путінський рашизм.
На чому трималася Російська імперія? На жорстокому придушенні будь-яких відцентрових рухів і потенційних бунтів. Якщо говорити про Україну, то найяскравіші приклади – це зруйнована Січ, спалений Батурин, червоний терор і Голодомор.
Російська культура в цій усій історії відіграє роль сполучної тканини між імперіалізмом і жорстокістю, яку проявляє Кремль для його побудови.
Дехто, як Прілєпін чи Міхалков, служать імперіалізму прямо, дехто шукає виправдання жорстокості, описуючи загадкову російську душу або впадаючи у містицизм, дехто прямо критикує стан справ, чим створює ілюзію плюралізму думок та інакодумства.
У загальній оцінці культури важливі не винятки з правила, а результат, середня температура по палаті разом із моргом і цвинтарем. Якщо культура, справді, велика, то вона ошляхетнює і цивілізує своїх носіїв, а не виправдовує і шукає пояснення їхнім звірствам.
Можна, звісно, довго сперечатися – що було перше – курка чи яйце: російський імперіалізм чи культура, однак тут важливіше інше – курка і яйце це частина одного біологічного механізму.
Можна копирсатися в тухлому яйці, шукаючи краплину білка, що ще не засмерділася, але навіщо?
Історичний наратив, ідеологія і культура породили російський військовий корабель – це його трилика матір.
Ви ж, мабуть, чули перехоплені розмови російських солдатів із матерями, як ті схвалюють їхні дії, говорять із ними однаково вульгарною мовою, заохочують до мародерства.
Якщо б ми програли, матушка російського військового корабля опинилася би тут як тут, як уже не раз було в минулому, коли після програшу нам нав’язували російське бачення історії, кремлівську ідеологію та «велику російську культуру».
В ієрархії матюків напрямок вказаний російському військовому кораблю посідає доволі сильне місце. Це уже та мова, після якої не уникнути конфлікту. Однак є ще вищий рівень – матюки спрямовані на матір візаві. Розбивши корабель, треба не забути сказати тепле словечко його матері.
*ілюстрація Андрія Єрмоленко
