Продовження Римська Республіка. Vox попули і таке інше.

У період плавного, як похмілля, переходу Риму від республіки до імперії і після цього почали відбуватися досі небачені римлянами речі. По-перше, у Римі завелися імператори. Їх намагалися труїти, душити і заколювати кинджалами, але імператорів менше не ставало. Одного року імператорів було четверо поспіль (цей рік, відомий нам як «шістдесят дев`ятий від Різдва Христового», тоді був відомий як «рік чотирьох імператорів»). Іншого року, на сотню літ пізніше, за рік змінилося аж п`ять імператорів поспіль, і римляни за зразком назвали його «роком п`яти імператорів». Цей рекорд так і не був побитий, хоча нескладно передбачити, як би римляни назвали рік, у якому імператорів було б, до прикладу, сім.

Після становлення імператорської влади майбутні імператори шляхом дослідів вирахували, що для того, аби стати імператором, уже не треба підкуповувати геть усіх римлян: виборів же все одно нема, а грошей шкода, вони свої як-не-як, на відміну від усякого там плебсу. Значно простіше підкупити подарунками – або, що розумніше та ощадніше, обіцянками подарунків – кілька легіонів солдатів і з ними увійти до Рима, всівшись на трон? Потім, звісно, доведеться віддати солдатам їхні подарунки, а народ заспокоїти хлібом і видовищами, але гроші будуть уже бюджетні, а не свої.

Гра точно була варта свічок, і потік охочих стати імператорами не слабшав. Щоб відкупитися від народу, імператори (та і кандидати в імператори) влаштовували ті самі роздавання хліба і ті самі видовища, іноді поєднуючи процеси. Під видовищами розумілися циркові виступи, і якщо ти зараз думаєш про акробатів і дресированих тюленів, то, ти певно, а) дуже добра людина, б) нічого не знаєш про Давній Рим. У цирках для народу проводилися у кращому разі кінні перегони з частими людськими жертвами. У гіршому – публічний забій рідкісних тварин як от левів (яких пізніше з гуманних міркувань замінили на християн, що леви сприйняли з позитивом), гладіаторські бої та інший кривавий непотріб. Що вдіяти: відсутність ток-шоу і «Голосу країни» давалися взнаки.

До речі, про хліб. Охочих завоювати любов простого народу не важливо для якої мети – перемогти на виборах у Сенат або, наприклад, відтермінувати чергове повстання проти імператора – могли і робили роздавання не лише хліба, а і просто готівки, а то і винця і масельця (масло, утім, сприймалося значно гірше не тільки готівки, але і винця). Агітаційні матеріали тоді теж були особливі. Наприклад, у музеях Італії збереглося немало «передвиборчих тарілок». Коли римлянам у період виборів роздавали їжу від імені якого-небудь кандидата, то з доїданням тої ж їжі на дні тарілки виринало написане великими літерами ім`я кандидата-добродія. Як же це, безсумнівно, душевніше нинішніх виборів, де замість готової смачної їжі, на красивих тарілках кандидати роздають електорату, соромно сказати, сиру гречку в убогих пластикових пакетах!..

…Такий хлібо-видовищний підхід до виборців і, взагалі, до народу призвів до того ж результату, до якого приходять у зоопарках тварини, яких дуже часто годують відвідувачі. І солдати римських легіонів, і народ загалом настільки звикли до дармового, що визначали, чи хороший правитель, чи поганий не за виконаними або ні обіцянками і не за діяльністю, взагалі, а за роздаванням грошей і проведеними шоу (читай – гладіаторськими боями і перегонами). Солдати ж якоїсь миті і зовсім прийшли до думки, що без їхньої згоди жоден імператор на трон не сяде, а із цієї думки виникла наступна: «Навіщо нам імператор без подарунків?» Ну, і третя, заключна: «Хто більше нам дасть – того на трон і посадимо». Зрештою, проводили звичайнісінькі аукціони, в яких кандидати на роль імператора торгувалися за легіони і армію в цілому, перебиваючи ставки одне одному (а іноді просто одне одного – мечами і списами слуг). Яскравим прикладом може слугувати Дідій Юліан, який переторгував інших кандидатів на престол в імпровізованому аукціоні, влаштованому преторіанською гвардією. Він наобіцяв кожному солдатові по 25 тисяч сестерціїв – багацько грошей на ті часи – і преторіанці проголосили його імператором, посадивши на трон.

Утім, довго покерувати йому не випало: невдовзі з`ясувалося, що грошей виплатити обіцяні суми солдатам у нього забракло, тому коли кандидати, які програли на аукціоні, тихенько постукали в двері його палацу ногами, захищати імператора ніхто не став. Через 66 днів правління Дідія Юліана скинули і стратили. Напевно, в мить страти йому було образливо…

…Так політика підкупів, корупції, роздавання грошей і їжі привела Римську імперію до того, що вона стала історією. Кривавою, красивою, але – історією.

А ми пам`ятаємо велике «О часи, о звичаї!» Цицерона, яке можна згадати під будь-якими побиваннями політиків за падінням моралі і розбещеною молоддю. А надто, якщо забути, що Цицерон жалівся на погані часи понад дві тисячі років тому.