Навіть у молодості наш герой мав презирство до дійсності Італії п`ятнадцятого століття, що оточувала його. Його дратувала неоязичницька розпусність Медічі, багатство і хтивість римських пап, любов до музики, мистецтва, дискотеки і героскутери. Він утік в монастир (а не навпаки, як бувало значно частіше), читав лише Біблію і праці Отців церкви, довго сидів у келії під звуки пост-року і ненавидів навколишню дійсність.

Невдовзі він почав кар`єру проповідника, і – згадуємо бабусь біля під`їзда – говорив здебільшого про падіння моралі, про розпусту і вади, про те, як раніше було краще і так далі. Періодично в його промовах прослизало “ковбаса була по два двадцять” і “Сталіна на вас нема”. Народ ковбасу любив, а Сталіна не пам`ятав, позаяк до нього лишалося приблизно півтисячоліття, тому Савонаролу слухав із задоволенням.

Савонарола був, звичайно, популістом, обіцяючи Італії то рай (якщо в молитві і пості), то пекло (якщо з книгами і музикою). Перевірити що перше, що друге було малореально і набридало достатньо швидко, тому від загальних проблем Савонарола хутко переходив до конкретики, викриваючи конкретних особистостей з-поміж VIP’ів. Це призводило до низки проблем: наприклад, після того, як він публічно назвав дружину правителя Болоньї дияволом, вона несподівано образилась (хоча, здавалося б) і найняла вбивць, а Савонарола, дізнавшись про це, вирішив від гріха подалі терміново переїхати в інше місто (хоча найкращим рішенням було би прикусити язика).

Остаточно і незворотно Савонарола розвернувся у Флоренції, де став по суті авторитарним правителем. При ньому були проведені політичні та економічні реформи – не найгірші, це треба визнати – але фішкою нашого героя стали реформи моральні. Савонарола вимагав відмовитися від усіх книг, крім Біблії, вимагав від усіх однакової бідності, забороняв усе, що вважав гріхом (а цей список, повірте, був вельми довгим). Були навіть організовані загони, що вривалися в будинки та відбирали книги і гральні карти. Народ перший час з радістю відмовлявся від шоу і розкоші, ходив на проповіді, замість балів, і так далі. Але своїми проповідями та критикою Савонарола нажив занадто багато ворогів, тому кінець був трохи передбачуваний.

Після багаторазових коливань Папи Римського туди-сюди, від заборони Савонаролі проповідувати до пропозицій посісти пост кардинала, він усе таки відчув утому від навіженого проповідника. Та й народ від проповідника якось притомився, особливо після того, як Флоренцією пройшлася хвиля епідемій (що якось не в`язалося з обіцянками раю), а економіка все таки покотилася в прірву (справедливості заради, не лише виною Савонароли). Зрештою, політичні противники піймали Савонаролу на елементарне “слабо”: “мовляв” раз ти такий заступник Бога, то значить, Бог тобі допоможе, ну, наприклад, пройти між вогнищами і не обпектися?

Савонарола, звичайно, в Бога вірив, але явно не до такої міри (це нагадує про людей, які з ностальгією згадують комунізм, але чомусь навідріз відмовляються переселятися в комуналки), і від Божого суду відмовився. Народ звинуватив його в боягузтві, а Папа відлучив від церкви і затіяв розслідування. Під тортурами Савонарола відрікся від усього, що міг, і був милостиво страчений.

Відтоді гральних карт в Італії не забороняли.