Що дивляться наші вороги
Ні для кого не таємниця, що російська машина пропаганди – це не тільки Скабєєва і Соловйов, але і література, фільми, музика, науковці і навіть так звані «опозиційні ліберали», що, нібито, подають альтернативну думку. Але одна справа – це килимове бомбардування пропагандою, а інша – добровільне її споживання. Популярний продукт, за який росіяни самі готові платити гроші – ось що цікаво проаналізувати. Бо саме це свідчить про їхні настрої та інтереси. Тому далі мова піде про два найкасовіші фільми в Росії станом на середину січня 2024 року. Вони обидва російського виробництва і обидва перекрили збори за ворожий натовський «Аватар». Це фільми «Чебурашка» та «Холоп 2».
Перший вийшов на екрани на початку 2023 року, після року «СВО». Це сімейна комедія з реальними акторами та анімованим Чебурашкою. Сюжет відрізняється від класичного:
В Іспанії на плантації апельсинів з’являється Чебурашка, його хочуть порішити фермери за крадіжку апельсинів, але в останній момент смерч підхоплює цього персонажа і відносить у приморське російське містечко в дендрарій. Там Чебурашка потрапляє до Ґєннадія Пєтровіча, старого похмурого садівника. Сам Ґєннадій має складні стосунки з дочкою, бо після смерті дружини віддав її родичці, а сам утік на 10 років із міста. Його дочка має кондитерський магазин і сина з аутизмом. Бізнес дочки Ґєннадія хоче підім’яти під себе місцева олігархиня-кондитерка, яка до того ж конфліктує з Гєннадієм (вона нахабна і зверхня багачка, він – принциповий і безкомпромісний поборник рівності) і хоче купити в нього Чебурашку для вередливої внучки, яка істерично цього вимагає. Чебурашка раптом вивчає російську мову, читає словник Даля, допомагає внуку Ґєннадія заговорити, але той таки віддає його олігархині, щоб врятувати бізнес дочки. На конкурсі шоколаду Ґєннадій викрадає Чебурашку, провівши з ним діалог про складнощі життя, внук його ледь не гине, бо заліз у ракету, яку олігархиня запустила, щоб засипати місто своїми цукерками (внука рятує Чебурашка). Під час гепі-енду навіть олігархиня плачеться у плече Ґєннадію, бо син з нею погано контактує через те, що вона все життя віддала бізнесу.
Імовірно, цей фільм став успішним через розкрученість і впізнаваність самого героя Чебурашки серед багатьох поколінь росіян. У ньому є кілька інтертекстів, на кшталт, обіграної кілька разів фрази «тьоплінькая пошла». Мультикультурність по-російськи (тобто зверхні стереотипи) відображаються тим, що один із двірників дендрарію – виходець із Середньої Азії, а всім здивованим людям, які вперше бачать Чебурашку, Ґєннадій каже, що це – «білоруська вівчарка, дуже розумна».
Можна припустити, що популярності цього фільму допомогло те, що це добра казочка, своєрідна втеча від суворої реальності.
«Холоп 2» – це також казочка, але зі значно більшим пропагандистським акцентом. Це сіквел успішного фільму «Холоп», який вийшов на екрани в 2019 році. Перший фільм про розбещеного синка олігарха, який думає, що йому усе можна. Щоб його провчити, батько з колишнім чоловіком своєї коханки (психологом, якого грає Охлобистін) присипляють його і переносять у садибу з акторами, які вдають, що надворі 1860 рік, а синок олігарха – безправний кріпак. Найняті актори будують сюжет так, щоб він усвідомив свої помилки і проявив героїзм. Оскільки синок олігарха погано знав історію, а трансформація ніяк не відбувалася, то у 1860 році на Росію раптом набігли татари, і йому довелося, переродившись, таки проявити героїзм.
«Холоп 2» продовжує цю лінію. Цього разу сам перероджений синок олігарха хоче перевиховати зіпсовану дочку федеральної чиновниці високого рангу, яка нібито мала би відбувати ув’язнення, але і далі вела розкішне життя. Синок олігарха викрадає її і хоче відтворити те, що зробили з ним, але мало її не спалює, потім долучається його батько і психолог із першого фільму.
Цього разу дочку чиновниці переносять у 1812 рік. Її матір знаходить викрадачів і хоче всіх посадити, але її також ув’язнюють, і вона, поспостерігавши за виставою з камер, погоджується продовжити експеримент. Цього разу «холопка» переходить з ролі кріпачки у панночку і потрапляє в палац, але тут атакують наполеонівці. Її мати висловлює скепсис, мовляв, дочка родіну продасть на раз два, але та спочатку підбадьорює поранених солдатів, а у вирішальний момент просить аудієнції Наполеона, щоб повідомити йому таємну інформацію, і вчиняє на нього замах.
Фільм закінчується тим, що задоволена чиновниця зустрічається з психологом, автором експерименту, і пропонує повторити його на більш масштабному загальнодержавному рівні.
У всіх цих фільмах видно дві больові точки російського суспільства: контраст між олігархами і чиновниками та «простим народом»; конфлікт/нерозуміння/ігнор між поколінням батьків і дітей. Причому викрадення, обман, насилля, зрада і брехня тут подаються як фактори, що бліднуть перед вищою метою порозуміння і гепі-енду, який обов’язково настає.
У «Холопах» вибудовується ілюзія єдності усіх соціальних прошарків населення перед спільним ворогом, що має терапевтичний ефект. Не важливо, хто це – татари, французи чи натовські нацисти. Якщо родіна-мать кличе, то навіть зіпсовані діти олігархів у потрібний момент підуть у штикову атаку.
Деякі російські критики стверджують, що популярність фільму «Холоп 2» зумовлена тим, що в кінотеатрах не було альтернативи. Але подібних пропагандистських фільмів випускається багато, а популярність здобувають одиниці, тому інтерес соціуму до цього фільму важко назвати штучним.
Мабуть, росіянам подобається думати, що вони зараз перебувають у якомусь експерименті із побудови патріотизму, тим паче, що автора експерименту у фільмі грає сам Охлобистін, який систематично бере участь у путінських шабашах і кричить зі сцени «гойда!»
Мабуть, подібні фільми, допомагають уявити, що інформація про всі воєнні звірства і смерті – це постановка, і в якийсь момент хтось з акторів проколеться, і вистава закінчиться. Усі раптом помиряться і про усе забудуть, бо ми же братья – як всередині Росії, так і на всьому пострадянському просторі.
Також росіянам подобається думати, що будь-які війни з їхньою участю – «вітчизняні», за принципом «ми хороші, на нас напали, ми захищаємось; ми малі люди – наша справа боротися, незважаючи на жертви».
У цьому контексті можна порадіти хіба з одного – ці фільми не отруюють українських глядачів, і популярність у прокаті СНД нас більше не стосується.
*на обкладинці використана ілюстрація Олександра Шатохіна
