Як би виглядав твій день, якби не треба було ходити на роботу з метою отримання доходу? Який дохід був би тобі потрібен, щоб покинути роботу, яку не любиш, і зайнятися тим, що подобається? 

Чи, можливо, ти належиш до тих поодиноких щасливців, яким вдається займатися тим, що подобається, і гідно себе утримувати на ці гроші? Або ж до тих лінивців, які вміють тішитися малим, але нізащо не гаруватимуть на остогидлій роботі? Чи може ти талановитий підприємець і давно організував своє життя так, що дозвілля у ньому більше, ніж рутини, бо автоматизований бізнес працює сам на себе? 

Безумовний базовий дохід – концепція, яка активно обговорюється і пілотується у різних країнах в останнє десятиліття, але, наприклад, на Алясці запроваджений ще із 1982 року у формі так званого PFD (Фонду Безперервних Дивідендів). Наслідками такої соціальної щедрості стало значне зростання робочих місць, зумовлене зростанням купівельної спроможності та, очевидно, загальне зниження рівня бідності. При цьому лише 1% працездатного населення став працювати менше, бо отримує виплати дивідендів від держави.

Принципова різниця між соціальними виплатами за безробіттям та безумовним доходом полягає у тому, що, аби отримати безумовний дохід, не треба проходити пекло бюрократії і доводити, що тобі ця виплата потрібна для виживання. 

Відповідно менший ризик ситуації, яка часто складається в багатих країнах, коли, отримавши одного разу соціальну допомогу, громадяни не поспішають із пошуком роботи, оскільки вона може виявитися гірше оплачуваною, а у випадку її втрати доведеться проходити тяганину з документами повторно.

Прихильники безумовного доходу стверджують, що така модель і стратегія сприяють креативності та розвитку підприємництва. 

Як приклад вони часто використовують історію Гарпер Лі – письменниці, якій доводилося виборювати матеріальне існування. У 1956 році вона отримала від друзів родини конверт зі своєю річною платнею з умовою, що впродовж цього часу писатиме, що захоче. Результатом такої стипендії, яка звільнила авторку від буденної робочої рутини став роман «Убити пересмішника», який отримав Пуліцерівську премію 1961 року, і загальний наклад  якого склав 30 мільйонів примірників. 

Проте, якщо розглядати безумовний дохід, як потенційний старт для бізнесу, то з цим усе менш однозначно. 

Оскільки, якщо впроваджувати безумовний дохід на загальнодержавному рівні, а не як тестовий проект, то таке свято нечуваної щедрості неодмінно відіб’ється на оподаткуванні і зробить бізнес менш прибутковим, а відтак менш цікавим на початкових етапах, коли треба багато інвестувати. 

Втім, в умовах дедалі сильнішої роботизації праці і пов’язаного з цим зростання безробіття, є проекти реформ податкової системи, яка передбачає інший формат стягування податків фактично з роботів і перескерування цих коштів у виплати безумовного доходу. 

Розмір цих потенційних виплат теж поле для дискусій – яка сума є прийнятною для того, щоб і не надто розбестити, і дати свободу дій та простір для експериментів громадянам? 

Звісно, все залежить від країни. Якщо у Швейцарії мова йде про 2500 євро на місяць, то у Кенії достатньою вважається 1000 доларів на рік. 

Що цікаво, експерименти і пілотні проекти відбувалися не лише в таких очікуваних країнах, як Фінляндія, Швейцарія чи Нідерланди. Систему випробували у маленькому селі в Намібії з високим рівнем злочинності і бідності, і це допомогло їх суттєво знизити, а заразом і такі негативні явища, як недоїдання серед дітей.

У 2016 Кенії було виділено 30 мільйонів доларів, які впродовж 10 – 15 років розподілятимуться між 6000 осіб в рамках цього експерименту. Звісно, спершу просто здається, що везунчики виграли лотерею, але оцінити вплив таких ґрунтовних соціальних змін можна лише у довготерміновій перспективі.