«Спільний» борщ або чому росіяни воюють

В українських і світових соціальних мережах два тижні тому дуже сміялися з висловлювання Захарової про те, що саме небажання українців «ділитися рецептом борщу» стало причиною нападу росії на Україну, і взагалі, це якийсь кричущий, «екстремістський, нацистський» і ще там якийсь факт. Насправді ж, це її висловлювання абсолютно несмішне. І не настільки божевільне, як може здатися на перший погляд.

Ключова фраза цього спітчу сказана в першому реченні, і звучить вона як «етніка та культура, насамперед». Про те, що саме на культурному фронті росія веде боротьбу, насамперед, багато років говорили українські (і не тільки) художники, письменники, філософи та інші люди мистецтва. Адже саме російська культура – ​​це кощеєве яйце, в якому міститься смерть того самого «руського міра».

 

Це туристичний бренд Росії, створений у 2018 році. Як вони самі пишуть “у стилі супрематизму”. Росія в одному бренді примудрилася привласнити собі Малевича і борщ одночасно.

 

Місяць цієї жахливої ​​війни, заяви росії про «деукраїнізацію», геноцид на тимчасово окупованих територіях, викрадення наших дітей, яких вивозять до росії, спроби розпочати на Херсонщині навчання російською мовою та за російськими підручниками історії – всі ці факти говорять про те, що це не війна за території чи ресурси. Це війна за знищення української ідентичності! Війна на знищення нашої етніки та культури, які цю ідентичність і формують. І саме це нам сказали з росії ротом Захарової.

Чому росії так не дає жити українська культура та етніка, що вони відправляють на смерть десятки тисяч своїх дітей? Тому що вони не можуть змиритися з тим, що ми інші. Ми не «братні народи», не «один народ», не «загальна колиска» – ми окрема незалежна країна, яка має свою народну культуру, своє Бароко, свій Модерн, свій Авангард (який росія постійно хоче назвати «російським»), свою класичну та сучасну музику, архітектуру, сучасне мистецтво, свої міфи, казки, навіть наші ікони максимально відрізняються від російських. І звісно ж, своя мова та своя історія. І все це росія хотіла асимілювати в совку, переписуючи історію, книжки з мистецтва, саджаючи та розстрілюючи наших художників, письменників, мистецтвознавців, замінюючи наших ректорів академій та директорів музеїв на своїх кдбшників. І це все відбувалося не лише в Україні, а й по всій території, яку вдалося окупувати совку.

Плакат Миколи Коваленка

 

 До речі, я вас навряд чи здивую, якщо скажу, що в планах було «розібратися» з нашою ідентичністю та взятися за ідентичність усіх народів і країн, до яких могли б дотягнутися. Тому що росія – це країна зі сформованим шовіністичним мисленням, де всі навколо «хохли, вузькоокі, макаронники, хачі, япошки» і їх у російської людини так і сверблять ручки та іскандери привести назад у свій «світ», який на перевірку завжди виявляється світом варварства, терору та відсутності каналізації.

Ми ще із совка пам’ятаємо, що таке спільний борщ. Це Розстріляне Відродження, анексія нашої культури, присвоєння культурних цінностей, Голодомор, численні заборони української мови, асиміляція, знищення національної пам’яті тощо. Після совка «спільний борщ» – це розмови про «братні народи» та «загальну культуру», які, насправді, були просто іншим проявом імперського мислення росіян, які агресивно насаджували своїх співаків, проєкти для дітей, свою літературу під маркою «світової», кураторів, бізнес-тренерів, лекторів, блогерів, видавництва, пам’ятники Пушкіну та арки Дружби Народів. Спеціально створювалася модель, в якій усі наші культурні діячі були б прив’язані до Росії як до культурної метрополії та лише там могли здобути популярність та гроші.

Плакат Максима Паленка

 

Сьогодні є шанс кардинально змінити ситуацію. Культурна ізоляція, яка зараз чекає на росію, може дійсно призвести до саморуйнування країни-матрьошки. Тільки, будь ласка, не рятуйте її культуру! Це дуже небезпечна ілюзія. Так само, як росіяни залишили в Бучі купу своїх мін і розтяжок, – вони мінують своєю імперською культурою все навколо, розповідаючи про «культуру поза політикою» і «при чому тут ми». В українців немає ілюзій відновити нормальне життя в Бучі, не знешкодивши всіх цих мін, і світ не повинен мати ілюзій відбудувати новий світовий порядок, зберігши в ньому культурну дипломатію росії, яка вже давно стала культурною пропагандою.

 

Борису Джонсону подарували вже знаменитого Півника з Бородянки – керамічну статуетку знаменитої української Васильківської кераміки, яка збереглася на поличці зруйнованого будинку в Бородянці. Для нас ця поличка та ця фігурка стали символом стійкості, попри все.

 

 

_______________________________________________________________________________________________________________________________

*ілюстрація на обкладинці Нікіти Тітова