СРСР проти субкультур
Квадробери дали поштовх новим дискусіям про субкультури. По суті, це розмови про свободу самовираження, яка є невід’ємною частиною вільного суспільства і самого людського єства. Боротися із субкультурами безглуздо, вони виживають навіть у тоталітаризмі, адже стають середовищами без офіційної пропаганди й остогидлих правил. Це доводить і досвід СРСР, який щосили намагався дати раду футбольним фанатам, панкам, хіпі… Забороняли слухати “ідеологічно ворожу” музику, глузували з широких штанів, хлопцям у закладах освіти публічно відрізали довге волосся. Та сили були нерівні – молодість, ірокез і кльош перемогли. Із початком горбачовської перебудови це стало очевидним навіть пропаганді. У серпні 1986 року газета “Молодь України” вийшла зі статтею, в якій визнала, що молодь, яка належить до субкультур, “важко віднести до категорії “важких”, бо, наприклад, серед футбольних фанатів були відмінники.
Видання вказувало на прорахунки радянського виховання і пояснювало, чому деякі школярі долучалися до неформальних об’єднань. “Дехто з них визнає, що їхні лозунги – нісенітниця, але, мовляв, краще, ніж регламентоване й розкладене за параграфами шкільне життя”, – писала газета, додаючи, що ці учні прагнуть самостійності та неординарності, “і якщо планові заходи цієї неординарності не пропонують, її знаходять в інший спосіб”. Через 2 роки газета надрукувала листа читача, який ставив питання про те, чи “соціально невідворотне масштабне явище може бути корисним або некорисним?” Він наголошує, що “за характером це люди шукачі, думаючі, навіть панки і хіпі”. Водночас “думаючі” в цьому контексті не означало “опозиційні до системи”. Так навіть комуністам поступово довелося визнати неспроможність побороти неформальні течії та намагатися знайти пояснення їхньої появи в “Країні Рад”. У тому числі й це ознаменувало початок кінця імперії зла.
Джерела:
Савинов О. Неформальні фанати і формальний підхід. Молодь України. 1986. 5 серпня, No149 (15482). С. 1.
Юревич Д. Про “неформалів” – всерйоз. Молодь України. 1988. 5 квітня, No66 (15897). С. 2.
