Першу частину тексту читай за лінком.

В Україні історія зі студентськими братствами є значно прозаїчнішою. Тут немає студклубів у класичному (чит. – американському) значенні цього слова, вектор дещо інший. Проте українське студентство завжди було в авангарді соціальних перетворень і всіляких політичних активностей. А його сучасний рух зародився десь у 80-х роках ХХ століття. На це вплинув Всесоюзний студфорум, де молодь дискутувала про проблеми навчального процесу і соціального стану студентів. На початку 90-х було сформовано самостійні студентські організації: Українську студентську спілку, Спілку українських студентів, Студентське братство тощо. Якраз тоді і стався перший студентський Майдан: «революція на граніті» у Києві, – голодування, проведене УСС і Львівським студентським братством. Студенти вимагали відставки Масола, проведення виборів на багатопартійній основі, націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ, референдуму про довіру Верховній Раді УРСР. Усі вимоги студентів, крім референдуму, було виконано. 

На початку своєї діяльності Студентське братство, створене як альтернатива комсомолу у 1989 році, організовувало пошуки могил українських героїв, їхнє упорядкування, концерти стрілецьких і повстанських пісень – загалом, провадило просвітницьку роботу у центральних та східних областях України. Воно навіть співпрацювало з Товариством Лева і Народним рухом України. Думається, що українські студбратства швидше централізовані і зосереджені на масовій свідомості: не по університетах, а по містах і регіонах. Після здобуття незалежності основною функцією студентських рухів став захист соціально-економічних прав та інтересів молоді. Студенти були рушійною силою «України без Кучми», «За правду!», «помаранчевої революції». Та категорія, яка найбільше нагадує «грецькі братства», це – органи студентського самоврядування або студентські профспілки. У деяких університетах діють такі організації, що можуть мати свій сенат, парламент, раду тощо. Але і це не зовсім те: вже не ті студентські самвидави з карикатурами і політичною сатирою, не такі радикальні протести та й пріоритети діяльності.