Telegram – регіональний зріз 2023

За даними багатьох останніх досліджень українці дедалі більше обирають своїм основним джерелом інформації соцмережі та месенджери. Так у 2023 році 78% використовували для цього Telegram, Viber, Facebook, YouTube, Instagram, TikTok, Twitter.

Із цього переліку лідерські позиції у Telegram (71%), тому його, незважаючи на російське походження, можна назвати стовпом інформаційного кошика України. Це величезна мережа, у якій працюють як українські офіційні і не дуже джерела, так і російські офіційні і не дуже гравці. Саме тому цікаво детальніше дослідити особливості використання цього інформаційного інструменту.

Команда LetsData у рамках проєкту «Стійкість громад крізь призму телеграму» проаналізувала контент місцевих Telegram-каналів у тилових (Чернівці, Хмельницький, Ужгород), прифронтових (Харків, Миколаїв, Чернігів, Суми, Золочів (Харківська обл.), деокупованих (Берислав, Херсон, Корюківка, Куп’янськ, Тростянець) та окупованих (Маріуполь, Лисичанськ, Мелітополь, Сєвєродонецьк) містах.

На жаль, у дослідження не увійшли давніше окуповані території. Цікаво було б поглянути на дані, наприклад, із Горлівки, Луганська, Керчі та Сімферополя.

Із 17 міст обрали 427 найпопулярніших публічних місцевих Telegram-каналів і проаналізували їхній контент із 24 лютого 2022 року до 24 січня 2023 року (2,3 млн. публікацій) за допомогою спеціалізованих програм.

У тилових містах за наповненням переважають проукраїнські Telegram-канали (95%), 5% – невизначені. У прифронтових – 82,5% – проукраїнські, 12,5% – проросійські та 5% невизначені. У деокупованих – 64% проукраїнські, 35% – проросійські і 1% – невизначених. І на окупованих теренах: 53% – проросійські, 34% – проукраїнські і 13% – невизначені (невизначені – це канали, які публікують різноманітні оголошення та контент, який важко оцінити з політичної точки зору). 

Тобто, що далі від Росії, то далі від проросійської інформації. Прикметно, що під окупацією невизначених каналів найбільше.

Аналізуючи контент, експерти прийшли до таких висновків:  

• Кількість підписників місцевих проукраїнських каналів на окупованих Росією територіях від початку вторгнення залишилася відносно стабільною.
• Після деокупації українських міст проросійські Telegram-канали почали більше висвітлювати бойові дії у Донецькій і Луганській областях, посилили контент, спрямований на дискредитацію українських військових та уряду і скоротили висвітлення соціальних питань в окупованих містах. Вони протиставляли «переваги життя під Росією» (виплати, пільги, допомогу та будівництво) «погіршенню ситуації» після звільнення міст Україною (відімкнення світла, перебої з водопостачанням і нестача їжі).
• Місцеві проукраїнські Telegram-канали демонстрували низький ступінь взаємодії на міжрегіональному рівні, порівняно з проросійськими каналами – менше репостили один одного. Проросійські канали сформовані у кластери.
• Проросійські канали продукують більше контенту порівняно з проукраїнськими, проте з меншим охопленням. А українські канали мали значний потенціал охоплення на окупованих і деокупованих територіях.
• У місцевому дискурсі існував запит на пояснення, деталізацію та якісну інтерпретацію подій. Проросійські канали у прифронтових містах відповідали на нього. Натомість дописи на проукраїнських каналах здебільшого містили факти, яким часто бракувало контексту або пояснень.
• Основне зацікавлення регіональних Telegram-каналів – місцеві новини. Росія використала це зацікавлення, висвітлюючи соціальні проблеми, розклади роботи магазинів, аптек тощо.
• Українська національна ідентичність дедалі міцнішала на тлі російських звірств. Це особливо актуально для прифронтових міст.
• Telegram-канали слугували платформами, де користувачі могли висловлювати свої почуття, ділитися особистим досвідом і шукати розради.

Ці висновки вказують на системність роботи Росії в інформаційному полі Telegram. Проросійські канали продукують багато контенту, формують цілі потужні екосистеми каналів, що підтримують і дублюють один одного. Вони вдало використовують вузькорегіональні запити і хитро просувають свої наративи поруч із місцевими новинами. Ця стратегія дозволяє мімікрувати і діяти навіть на деокупованих територіях. 

Водночас на окупованих у 2022 році територіях українці причаїлися, масового переходу з проукраїнських на проросійські канали не відбулося.

Дослідники також підсумували ключові наративи, які просуває Росія у Telegram. Вони мають свої особливості у кожній групі міст.

Окрім старих-добрих наративів про Україну як фейлд-стейт і те, що захід відвертається від України, російська Telegram-екосистема просувала цілу низку таргетованих меседжів.

Щодо цивільного населення загальна лінія така: Україна не піклується, про цивільних, а Росія піклується. На окупованих територіях розповідали, мовляв, місцеві стають лояльними, бо Росія про них дбає, а в Україні над цивільним населенням знущаються. На деокупованих територіях робили акцент на тому, що українці мріють бути частиною Росії і чекають на звільнення, бо там дбають про цивільних. На прифронтових теренах намагалися поляризувати настрої: «пересічні громадяни залишилися без роботи і можливості поїхати за кордон, а влада жирує»; «місцева влада руйнує комунальні мережі, а на Заході деруть із переселенців утридорога».

Наративи щодо ЗСУ в аналізований період також більше поширювали на окупованих і деокупованих територіях. Загальна лінія: українське командування армією некомпетентне, армія деморалізована, ЗСУ використовують цивільне населення, як живий щит і вчиняють звірства. Українська армія обстрілює житлові квартали, школи, сама себе. На окупованих територіях ще були додаткові наративи, які не просували у прифронтових та деокупованих містах: «Росія успішно знищує українських військових, українська армія відступає під натиском російських військ і змирилася з поразкою».

Наратив про нацизм в Україні просувався у всіх групах, крім тилових: «В Україні нацистський режим, відсутня свобода слова, український нацизм має глибоке коріння і сягає Другої світової. На боці України воюють нацисти і найманці». На прифронтових територіях підписників заохочували скидати дані про місця дислокації «нацистських сил ЗСУ».

Наратив виправдання агресії більш присутній на окупованих і декупованих теренах (де він має хоч якийсь ґрунт, підготовлений російською пропагандою): «Своїми діями Україна змусила Росію розпочати повномасштабне вторгнення, Україна становить загрозу для Росії, Україна лютує на Донбасі вісім років поспіль».

Наратив про «правильне історичне минуле» більш присутній на деокупованих та прифронтових регіонах. На Півдні просувається меседж про те, що Херсон «історично належить Росії», у Харкові – про «німецькі танки, що йдуть на Донбас із хрестами, як під час Другої світової», і «німецький найманець каже дідові: я воюю в Харківській області в тих же окопах, що ти вирив у 1941 році».

На окупованих теренах на початку вторгнення розганяли наративи про біженців, мовляв, Україна ніяк не попіклувалася про міжнародних студентів, і українських біженців не приймали у Молдові, а також наратив про санкції для Росії, буцімто вони не страшні й не вигідні самій Європі. 

Наративи, зібрані та описані LetsData, свідчать про те, що росіяни в інформаційному просторі не працюють килимовими бомбардуваннями, як вони це люблять робити на фронті. Ніхто не просуває наратив про переможність російської армії на деокупованій території, бо там ніхто у таке не повірить.

У Telegram-екосистемі українського інформаційного простору росіяни діють зважено і стратегічно. Їм вдається зберігати свою присутність навіть після деокупації та поширювати вплив на прифронтові терени. Деякі тактичні прийоми, як-от кластерність, гру на регіональних темах і пояснювальний контент, варто було б перейняти українським регіональним каналам.