Тримаємо удар
Ми наближаємося до десятого місяця повномасштабної війни. Це неабияке випробування на міцність, якщо врахувати жорстокість та віроломність супротивника і його тактику постійного терору. Бойові дії на фронті з багатьма загиблими, неочікувані ракетні удари в глибокому тилу, пошкодження енергосистеми, смерті військових і цивільних, втрата домівок, постійне зростання цін. У таких умовах важко витримати довго, але українці тримаються. І це не пропагандистський штамп, це факт, підтверджений соціологією. КМІС провів цілу низку досліджень, які доводять це твердження.
7 – 11 вересня, коли ще тільки відбувалося звільнення східної Харківщини, а Херсон був окупований, соціологи провели дослідження самооцінки щастя серед українців. Подібні дослідження ведуться 20 років, і можна простежити динаміку.
У січні 2001 року нещасливими себе вважало 33% українців, а щасливими 38%. До 2010 року кількість щасливих українців стабільно зростала (до 65 %), а нещасливих зменшувалася (до 14%). З 2014 до 2017 року кількість щасливих просіла з 60 до 53%, але потім почала стабільно зростати до 2021 року. Тоді у грудні опитування показало 71 % респондентів, що оцінили себе як щасливих і 15% як нещасливих.
У вересні 2022 року цифри не сильно змінилися: кількість щасливих упала з 71% до 68%, але кількість нещасливих також упала з 15% до 13%. Це зміни у рамках похибки.
У регіональному розрізі найбільше скорочення щасливих прогнозовано сталося на Сході (зменшення на 10%). У 2021 році найбільше щасливих жило в смт і містах 100+ тис. (по 74%), у 2022 – смт зберегли лідерську позицію.
Прикметно, що різниці у відповідях між вимушено переміщеними особами і тими, хто залишились у місцях проживання, дуже мала (4%). У віковому поділі суттєві відмінності тільки між наймолодшою групою 18 – 29 років та найстаршою 70+ років (79% щасливих і 4% нещасливих проти 57% щасливих і 14% нещасливих).
Про що свідчать ці дані? Під час широкомасштабної війни поріг очікування для щастя суттєво знизився. Умовно кажучи, якщо раніше для щастя потрібна була стабільна і конкурентна зарплата, реалізація на роботі і злагода у сім’ї, то в сучасних умовах виживання – це уже достатня причина для щастя.
В іншому опитуванні наприкінці жовтня соціологи досліджували готовність українців до поступок після потужних ракетних атак на енергоінфраструктуру. 86% українців відповіли, що потрібно продовжувати збройну боротьбу, навіть якщо обстріли продовжаться (з них 71% у цьому твердо переконані, а 15% скоріше погоджуються з цією тезою). І лише 10% респондентів відповіли, що потрібно перейти до переговорів для якнайшвидшого припинення обстрілів, навіть якщо доведеться піти на поступки Росії.
У регіональному вимірі найменш рішучий Схід, але навіть тут охочих продовжувати боротьбу попри все – переважна більшість (69% проти 29%).
Ці дані свідчать про те, що думки, на кшталт «треба просто перестати стріляти» або «сісти за стіл переговорів і зійтися по середині», на яких Зеленський здобув широку електоральну підтримку на президентських виборах, уже цілком не актуальні. У соціумі з’явилося розуміння, що збройна перемога – це єдиний спосіб завершити цю війну, а перемир’я тільки все затягне.
Соціологи також систематично проводять заміри готовності до територіальних поступок Росії. Було три опитування – у травні, липні та вересні. Респондентам давали на вибір два варіанти: «Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій» і «За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триматиме довше і будуть загрози збереження незалежності».
У травні і липні перший варіант обрало 10% респондентів, другий – 82 і 84%. У вересні на територіальні поступки погоджувалося на 2% менше, а за продовження боротьби висловилося 87 %.
На Сході до територіальних поступок у травні були готові 19% (абсолютна більшість, 68%, – проти), а уже у вересні таку відповідь дали тільки 10% (85% проти).
Варіанти відповіді у цьому опитуванні сформульовані таким чином, ніби територіальні поступки гарантують збереження незалежності. Однак результат засвідчив, що українці чудово розуміють ціну російських гарантій. Окрім того, у соціумі є розуміння, що подібну ситуацію ми уже проходили у 2014 році, коли Крим і частина Донбасу фактично відійшли під контроль Росії, але це не зупинило її від подальших посягань на наші території.
Наприкінці жовтня було також опитування щодо бачення українцями майбутнього за 10 років і готовність терпіти матеріальні труднощі.
88% українців вважають, що через 10 років Україна буде процвітати у складі ЄС, (63% повністю у цьому переконані, радше згодні з цим твердженням 25%). Лише 5% мають песимістичні прогнози (спустошена країна з відтоком людей). Найбільше оптимістів на Заході (90%), але і на Сході – це переважна більшість (76%).
Різниця між віковими категоріями також незначна (від 94% оптимістів у віці 18-29 років і 81% у віці 60-69 років).
Друге питання в дослідженні звучало так: «Деякі експерти і політики попереджають, що після війни і перемоги на Україну чекають декілька важких в соціально-економічному плані років. Ви особисто готові чи не готові терпіти матеріальні труднощі протягом 3-5 років, якщо в результаті Україна стане процвітаючою країною і членом Європейського Союзу?» 96% українців готові терпіти труднощі (58% рішуче, 39% радше).
Усі ці опитування показують незламану і доволі монолітну країну з незначними регіональними відмінностями, що мислить однаково і має однакові пріоритети і цілі, країну, що багато пережила, але готова терпіти далі, щоб таки здобути перемогу і поставити крапку на колоніальному минулому.
*ілюстрація на обкладинці Нікіти Тітова
