Україна. Родові травми. Частина 1: освіта
У цьому році нашій країні стукне тридцятка. У житті людини це знаковий вік. Позаду підліткові бунти, помилки молодості та процес ставання на ноги. Ще трохи і буде криза середнього віку. Саме час задуматися над життям. Можливо, піти до психотерапевта, аби той покопався в дитячих травмах.
Розвиток нашої країни також далеко не всім до душі. Можна, звичайно, думати, як геній сучасності, «що Бог десь наказує нас за щось», а можна спробувати зазирнути в недавню історію, спробувати знайти причини, чому Україна така, як вона є. Пропонуємо вашій увазі невеличкий цикл матеріалів про родові травми нашої країни.
Почнемо з освіти, оскільки саме вона сформувала сучасних українців, зокрема, і можновладців. Із наймолодшого віку в них вибудовувався своєрідний тип мислення, схильність до певних моделей поведінки та модусів вівенді.
Систему освіти ми успадкували від Радянського Союзу. Ось її ключові принципи.
Освіта як прото-армія
Радянська освіта була дуже мілітаризованою. І йдеться не тільки про уроки допризовної підготовки чи цивільної оборони, про усі ці метання гранат, розбирання калашів на швидкість та вивчення запахів бойових газів. Насправді, армія просочилася значно глибше.
Із першого дня першачків навчали шикуватися на лінійці (як на плацу). Коли у клас заходив вчитель (старший за званням), треба було встати і обов’язково хором привітатися (віддати честь). На фізкультурі шикування і перекличка. У туалет можна було вийти, тільки попросивши і отримавши дозвіл. За класом доглядали чергові (несли вахту) і т. д. Це не просто засоби дисципліни, це явні армійські традиції, перенесені в освіту. І все це для легкої адаптації в армії. Бо усі радянські громадяни – солдати революції, а «ворог не спить».
Освіта як прото-бюрократія
Успішний радянський учень робив багато бюрократичної роботи: вів щоденник, доглядав за охайністю зошитів, вичерпністю конспектів.
Насправді, було б дуже просто фабрично виготовляти зошити з проведеними полями і картонною обкладинкою, що не загинається (як це ми маємо зараз), але ні, радянський школяр повинен був сам попрацювати лінійкою з олівцем, купувати поліетиленові обгортки, словом привчався до абсурдної бюрократії та любові до мокрих печаток.
Охайність і чистота записів вважалася неодмінною вимогою. Бездоганно правильно написана робота, у якій учень щось покреслив або поставив кляксу, ніколи не могла отримати високу оцінку. Тому «виривай листок і переписуй».
Конспекти вважалися основним мірилом знань: маєш конспект, значить, в матеріалі. Гарні конспекти цінувалися і переписувалися. І це не тільки тому, що їх можна було прочитати і засвоїти, ні, вчитель міг просто змінити оцінку за їхню наявність чи відсутність, не важливо наскільки добре ти орієнтувався у темі.
Реферат вважався гарним педагогічним методом, але його бюрократичність вийшла на яв з появою інтернету.
Раніше, щоб написати реферат, треба було попітніти над книгами в бібліотеці. Але в наш час питання вирішується кількома кліками і копіпастом, а вчителі не перестали їх вимагати і навіть не перевіряють автентичність. Просто є вимога отримати папірчик, і вони його отримують.
Освіта як анти-індивідуальність
Радянська освіта намертво затирала паростки індивідуалізму. І справа не тільки в однаковій шкільній формі чи змушуванні стригтися, а у способі мислення. У гуманітарних дисциплінах (які, насправді, відкриті до множинних інтерпретацій) нав’язувалося виключно канонічне прочитання. Крок ліворуч, крок праворуч – помилка. Сприйняття літератури зводилося до заучування сюжетів і переказування апробованих інтерпретацій.
Учнів, які ставлять незручні питання або не погоджуються з вчителем, страшно не любили. На них косо поглядали не тільки вчителі, але і їхні однокласники. «Що, думаєш, ти розумніший за вчителя?»
Радянська освіта тренувала пам’ять, а не навички мислення. Бо радянський громадянин мав пам’ятати канонічну версію дійсності, а от мислення могло бути шкідливим і призвести до незручних питань чи, не дай вождь, бунту.
Під час освітнього процесу були обов’язкові ступені інтеграції у комуністичне суспільство – жовтенята-піонери-комсомольці-компартійці. Жовтенятами ставали примусово, піонерами та комсомольцями добровільно-примусово.
Освіта як русифікація
Радянська освіта була одним із найпотужніших інструментів русифікації. На теренах УРСР кількість російськомовних шкіл стрімко зростала до самого розвалу СРСР. За кілька десятиліть українські школи залишилися б тільки на периферії. Усі національні меншини УРСР вивчали російську і не вивчали українську, тому в незалежній Україні, їхні випускники мали проблеми з адаптацією.
Вища освіта була русифікована ще більше, зокрема, технічна. Тут українська сприймалася за явну екзотику.
У радянській школі прищеплювалося розуміння, що українська мова і культура – «це мова села і фольклору», нічякамісячна, вареники, вечори на хуторі. Програма з української літератури спрепарували так (село і страждання), щоб вона програвала російській у цікавості й актуальності.
Освіта як ритуальна догматика
Комуністичні догми інфільтрувалися у всю систему освіти, однак найбільше вони проявлялися у вищій освіті, де вивчали обов’язкові дисципліни, на кшталт наукового комунізму.
Ці предмети нерідко не розуміли навіть їхні викладачі, але усі заучували комуністичні мантри, які не можна було піддавати сумніву і до яких не варто було ставити питань.
Це перетворювало освітній процес на певні обряди, яких потім дотримувалися у подальшому житті під час комуністичних свят, на зібраннях, у наукових чи публіцистичних текстах і т. д.
***
За останні 30 років далеко не все з перерахованого відійшло в минуле. Я ходив у школу в дев’яності, і відчув на собі левову частку описаного. Школа була вміру, але мілітаризована, мені тренували пам’ять і вчили не висовуватися. В університеті мені розповідали про «нові прочитання літератури», тобто замінили радянські канонічні підходи на «патріотичні», але не відійшли від самого підходу до літератури. Я уже не слухав «наукового комунізму», але в мене викладали колишні викладачі цих дисциплін.
Освіта в радянський час була загальнодоступною (зі своїми нюансами, наприклад, для умовних «ворогів народу»). Випускники вишів мали непогані кар’єрні перспективи. Ці два моменти призвели до того, що в незалежній Україні сформувався культ вищої освіти. Усі батьки прагнули і прагнуть дати дітям вищу освіту, хоча сьогодні наявність диплому вирішує дуже мало. На цьому культі почали паразитувати бізнесмени від освіти, які відкрили приватні виші, щоб задовольнити величезний попит.
За роки незалежності вдалося суттєво українізувати освіту, гірше з педагогічною методологією. Можна, звісно, пригадати біблейські метафори про молоде вино і старі бурдюки чи про сорок років у пустелі та припинити чекати на миттєві та кардинальні зміни. Але працювати в цьому напрямі треба весь час.
Розуміння системи освіти дає непогане розуміння її випускників. Можна вийти з радянської чи пострадянської школи, але вона з тебе не вийде.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у Першу політичну гру.
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”.
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци.
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
