Україна. Родові травми. Частина 3: Політика
Ми продовжуємо копатися у родових травмах нашої країни. І цього разу поговоримо про політичні вподобання, комплекси та грішки нашого суспільства.
Комунізм був неймовірним експериментом над соціумом. Червоні вожді кров’ю та репресіями намагалися зробити великі соціальні трансформації, і їм таки вдалося змінити суспільство. Ні, комунізм не побудували, до рівності було страшенно далеко, але суспільна свідомість таки викривилася.
Ось найважливіші комплекси, які прищепив або утвердив в українцях Радянський Союз.
Недовіра до інституцій
Будь-яка держава – це система інституцій. У Радянському Союзі система була, по-перше, репресивною, по-друге, будувалася на брехні. Це призвело до того, що радянські люди не довіряли офіційним повідомленням. І небезпідставно. Один із найяскравіших прикладів – аварія на ЧАЕС, яку спочатку намагалися приховати.
Цю недовіру успадкувала також незалежна Україна. Повідомлення від найрізноманітніших офіційних українських інституцій часто сприймаються з великим скепсисом. На цьому гарно маніпулюють і з легкістю розганяють «зраду», навіть вигадану.
Патерналізм
Радянська диктатура збудована на вождизмі. Культ Леніна був настільки потужним, що його пам’ятники ліпили в кожному селі. І левова частка всього в країні була імені В.І. Леніна. Хрущовська спроба розвінчання культу особи нічого сильно не змінила, хіба трохи пригасила культ Сталіна.
Культ вождів призвів не тільки до ідолопоклонства, але і до їхньої персональної відповідальності за все, що відбувається в країні. Погана ковбаса? Нелатані дороги? Це усе до вождя. Він всесильний і чуйний, він може усе виправити, покарати кого треба, вирішити питання.
Культ всесильності вождя має також інший бік – пасивність населення. Я народився, дайте мені гарний дитсадок, гідну школу, престижний університет, гарно оплачувану роботу, соцзабезпечення, лікарні, культурну програму, курорти, достатню пенсію, місце на цвинтарі.
Патерналіст вимагає цього всього, але не поспішає сам якось докладатися, щоб здобути щось самотужки. У Радянському Союзі простору для особливого маневру не було. Там і справді багато в чому залишалося покладатися на волю влади, особливо у промислових мономістах. Кілька поколінь прожило ці наперед визначені життя, а от їхні нащадки потрапили в незалежну країну, де патерналізм розвалився, як Колос на глиняних ногах. Спочатку була дика розгубленість, потім люди із сильною волею почали крутитися, а закоренілі патерналісти – ностальгувати за совком.
Патерналізм у сучасній Україні породив гіпервідповідальність президента, коли будь-які питання адресуються саме йому (навіть, якщо це компетенція Уряду), а також підігрів популярність популізму.
Міцне господарництво
Із патерналізмом прямо пов’язаний ще один комплекс: любов до так званих міцних господарників. Імідж керівника, який хвацьки вирішує всі проблеми, сформувався ще за Союзу. Тоді всі керівники були з однієї партії, тому єдине, чим вони відрізнялися – професійна придатність. Цей – міцний господарник, а цей – не дуже.
У незалежній Україні імідж «міцного господарника» – це частково підігравання радянській ностальгії, а частково – зручна ширма для корупційних оборудок.
Міцний господарник на посаді мера може робити гарні та недорогі косметичні ремонти, дбати про зовнішні атрибути, словом створювати ілюзію ведення господарства та водночас дерибанити землю, пиляти бюджет і наживатися на ненаситній забудові.
Непопулярність ідеологій
Патерналізм і брак альтернативних ідеологій, окрім комуністичної, призвів до того, що будь-які ідеології в сучасній Україні не сприймаються серйозно.
Сучасні українці зазвичай обирають партії не за економічною чи зовнішньою політикою, яку вони пропонують, а за лідером. Тому і партії у нас часто називають прізвищем лідера. І рейтинги партій дуже близькі до рейтингів їхніх лідерів як кандидатів у президенти.
Це зводить політичну дискусію до обговорення персоналій, а не політичних ідеологій чи концепцій.
Олігархізація
У Радянському Союзі не було олігархів, але були промислові гіганти, партійні бонзи і червоні директори. Концентрація важкої промисловості у густонаселених агломераціях, життя в яких напряму залежить від промисловості за умов повної економічної перебудови, правового вакууму, дикого капіталізму і тихої згоди влади стала сприятливим ґрунтом для формування олігархату.
Звісно, появи олігархів можна було уникнути, але гігантична радянська промисловість під час колапсу планової економіки стала ласим шматком, що в поєднанні з непрозорими державними дотаціями народив олігархів, які поступово побудували свої імперії та обсіли ключові фінансові потоки.
Криза лівої політики
Серед усіх ідеологій після розвалу СРСР найбільш скомпрометованою виявився лівий політичний сектор.
Спочатку ліві мали сяку-таку підтримку на хвилі політичної трансформації, економічної кризи і невдалих реформ. Мовляв, поверніть нам назад Союз.
Але потім ліві зайняли проросійську позицію та почали підкилимні ігри з олігархами. За 30 років незалежності так і не з’явилися власне українські ліві, які б не були ані проросійськими, ані олігархічними проєктами.
Пасивність/аполітичність
У Радянському Союзі політичне життя було, м’яко кажучи, доволі специфічним. Існувала одна партія, на виборах не було альтернатив, ідеологія просякла все і вся, а за вільнодумство можна було отримати серйозні покарання.
Це призвело до того, що в незалежній Україні було і є дуже багато політично пасивних та заляканих громадян. Багато хто чув від старшого покоління, яке застало сталінізм, щось, на кшталт: «краще не висовуйся», «думай, що говориш», «воно тобі треба?»
У перші десятиліття незалежності правлячий політик або партія могли розраховувати на сильну підтримку адмінресурсу: коли зверху вниз вертикаллю влади надходили «рекомендації», за кого голосувати, кому дозволяти агітувати, а кому ні і т.д.
Пострадянський страх у поєднанні з розчаруванням новою українською політикою виплекав нове і численне покоління українців, які «поза політикою».
У цьому матеріалі окреслено тільки верхівку айсберга, бо соціально-політичні трансформації ХХ ст. в Україні були неймовірно інтенсивні, масштабні та криваві. Але, як казав перший президент незалежної України, плоть від плоті комуністичної системи: «маємо те, що маємо».
Читайте також інші матеріали з циклу публікацій “Україна. Родові травми”:
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у Першу політичну гру.
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”.
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци.
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
