Українські позивні – від Байди до Баті
Із 2014 року Росія веде проксі-війну з Україною. Одним з яскравих виявів присутності війни в суспільстві стало активне використання бойових псевдонімів, тобто позивних. Деякі з них, як-от Семен Семенченко, навіть витіснили справжнє ім’я. Тож звідки така популярність? Як вони з’явилися? Хто придумує позивні? Чим відрізняються позивні чоловіків і жінок? У цьому матеріалі ми спробуємо відповісти на ці та інші запитання. Почнемо з історії.
Звідки взялися позивні?
Під час воєнних операцій учасники повинні тримати зв’язок і координувати дії. Для цього використовують радіочастоти, які може прослуховувати противник. Саме тому військові використовують псевдоніми, щоб залишатися анонімними. Псевдоніми під час радіозв’язку називають позивними.
У «Радянській воєнній енциклопедії» подається така норма: «Позивні вводять в обіг лише на певний час розпорядженням штабу, що організовує зв’язок. Довільне призначення заборонено, а зміна цього виду найменувань неможлива без дозволу керівництва».
Ця норма збереглася і в Збройних Силах України: «Для управління підрозділами і вогнем старшим командиром призначаються єдині орієнтири, сигнали, умовні назви та позивні. Змінювати їх забороняється».
Генерал-майор Ігор Гордійчук так описує історію виникнення свого позивного Сумрак: «Я прийшов на посаду, де цей позивний вже був. Це не я придумав, це було придумано вже старшим командуванням […]Це для вищих посадових осіб. Я був на посаді – помічник начальника розвідки спеціальних операцій».
Герой України Ігор Гордійчук / Фото АрміяInform
У російсько-українській війні беруть участь не тільки регулярні військові формування, але і добровольчі. У добровольчому русі важливу роль відіграють військові псевдоніми. Тут вони з’являються не тільки з оперативної необхідності зашифрувати власну ідентичність, але і через культурні традиції, корені яких можна простежити ще в козацтві.
Дмитра Вишневецького, що збудував на Малій Хортиці прототип Запорізької Січі, усі знають за його військовим псевдонімом Байда. У «Енциклопедії історії України» читаємо: «Запорозькі прізвиська надавалися в різні часи і з різних мотивів, але основа їх появи була одна й та сама – або пам’ятний вчинок людини, або незвичайна подія в її житті, або особлива риса її характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду. В основу прізвищевих назв часто закладалися жарт, гумор, насмішка. Тому ці прізвиська експресивні, емоційно-оцінювальні[…].Так, старий запорожець М. Корж розповідав, що своє прізвисько одержав тому, що, сходячи з могили Чортомлик, упав і скотився донизу, ніби корж. Малому на зріст козакові дали прізвисько Махина, великому – Малюта, неповороткому – Черепаха. Присліпою назвали козака, який, перебуваючи на чатах, не помітив, як підійшла польська частина».
У ХХ ст. практика військових псевдонімів також широко використовувалась. Наприклад, ОУН та УПА вели підпільну діяльність, що вимагала високої конспірації і обов’язкових псевдонімів. На цьому етапі псевдоніми не були гумористичними, а радше просто допомагали замаскувати справжню особу.
У добровольчих батальйонах, починаючи з 2014 року, відбулося схрещення жанру військових псевдонімів і позивних, тобто культурної традиції використовувати прізвисько на війні і тактичної необхідності маскування особи під час координації бойових дій за допомогою радіозв’язку. Причина такого схрещення криється в тому, що добровольчий рух не завжди дотримувався військових статутів, що забороняють подібну практику. Тепер термін «позивний» часто використовують у значенні універсального військового псевдоніму.
Щоб зрозуміти, як їх обирають і використовують, ми провели анкетування, під час якого зібрали детальну інформацію про 500 позивних. (85% респондентів – чоловіки, 15% – жінки. Вік респондентів – від 20 до 72 років. Найчисельніша група – від 30 до 45 років. 30% респондентів проживає у Києві, решта в інших регіонах (представлено всі області). 65% респондентів мають вищу освіту, 21% професійно-технічну, 10% – середню, 4% – науковий ступінь).
Типи позивних
Позивні можна поділити на чотири функціональні типи:
1) Оперативні (створені під конкретну операцію, які потім змінюють).
2) Посадові (закріплені за окремими посадами; люди можуть змінюватися, а позивні залишаються ті самі).
3) Позиційні (назви окремих позицій, спостережних пунктів тощо).
4) Гетеронімні (імена, які вигадують спеціально для війни, тобто у цивільному житті – справжнє ім’я, на війні – гетеронім).
Перші три групи – це статутне використання позивних. У цьому випадку їх придумують не носії, а вище командування. Гетеронімні позивні можуть придумати як самі носії, так і їхні однополчани. Їх використовують не тільки під час комунікації за допомогою радіозв’язку, а й нащодень у колективі.
Позивні за даними з анкетування повинні відповідати низці критеріїв:
1) В одному колективі не може бути двох однакових позивних.
2) Позивний має бути коротким і однослівним (двослівні трапляються вкрай рідко).
3) Позивний має звучати чітко, щоб не виникало плутанини в радіоефірі.
4) Позивний має маскувати особу.
Серед зібраних позивних переважають двоскладові (58%), трискладові позивні (22%) та односкладові (22%). Чотири і більше складів трапляються тільки у 4% позивних.
Щодо маскувальних властивостей, то не всі позивні з цим справляються. Ми зафіксували кілька з нульовим маскуванням (справжнє ім’я або прізвище, скорочена форма імені), досить чисельна група (25%) має низький рівень маскування (скорочена форма прізвища, імені чи по батькові, назва справжньої професії особи), однак 75% зібраних позивних характеризуються сильним рівнем маскуванням. Одна респондентка зазначила, що спеціально взяла позивний чоловічого роду, щоб збивати з пантелику противника.
Як утворюються позивні?
Історії утворення позивних часто повторюються, тому їх можна згрупувати у типові моделі, які, своєю чергою, доречно посортувати за частотністю – від найпоширеніших до найрідкісніших.
Отже, у проаналізованих анкетах можна виділити дев’ять моделей творення позивних:
1) Відіменні (від імені, прізвища, по батькові) (20%).
2) Від професії, хобі, заняття (15%).
3) Від ознак характеру, рис інтелекту (12%).
4) Від зовнішності (10%).
5) Від відомої персоналії, персонажа (10%).
6) Від бойової історії (10%).
7) Від регіону/міста походження, етнічної ідентичності (8%).
8) Прізвисько з дитинства або юності (8%).
9) Оказіональні (7%).
Серед відіменних переважають позивні на основі прізвища (я наводжу дещо змінені справжні прізвища для захисту персональних даних). Використовуються усічені форми (Мартин – Мартинов, Сокол – Соколенко) усічені форми з модифікацією (Шик – Шинкар, Береза – Березенко). У незначній групі застосовано асоціативну модель творення на базі прізвища. Від прізвища Антонов утворено позивний Самольот (через відомі літаки).
Серед позивних на основі імен використовують зменшувальні форми (поширені і не дуже): Ярік (Ярослав), Даня (Данило), Паштет (Павло), Колямба (Микола); аналоги імен і зменшувальних форм у англійській: Майкл (Михайло), Кет (Катерина). Незначна група – використання іноземних близьких за звучанням імен: Ромео (Родіон), Лорна (Лариса), Жан (Женя). Позивні від по батькові, як правило, отримують старші бійці через повагу.
У групі позивних від професій, заняття і хобі суттєва підгрупа утворилася з назв спеціальності чи посад: Ботанік, Фізик, Повар, Доцент. Іноді однополчани не розуміють специфіку певної професії і дають не зовсім точні позивні. Так рієлтор отримав позивний Маклер, а редактор стрічки новин – Журналіст.
У групі позивних від ознак характеру та рис інтелекту можна зафіксувати звичайні прикметникові означення (Мудрий, Смішний); іменники, що прямо дефініюють риси характеру (Скептик, Умнік); іменники, що не вживаються для прямого опису рис характеру, але вказують на них (підтверджено в анкетах) (Журба, Позитив, Кіпіш, Фестиваль).
Серед позивних, пов’язаних із зовнішністю, популярна історія творення – опис зачіски та волосяного покрову обличчя (Чуб, Ірокез, Руда, Сивий (колір волосся).
Окрім волосся, важлива ознака – наявність татуювань і самі витатуйовані зображення (Розписний, Мальований, Смайлик, Індєєц), розмір тіла та його частин (Рама, Медвідь, Нос).
У цій групі трапляється жартівлива історія творення – від протилежного. Іноді вона будується на асоціації (Товстий – позивний бійця, що, насправді, був дуже худим; Сніжок – позивний мулата; у бійця з позивним Лакалут (зубна паста) не було передніх зубів). Позивні на честь героїв літератури та кіно – Смурфік, Пух, Горець, Обелікс – також утворені через зовнішню схожість.
До групи зовнішніх ознак можна також додати популярні позивні, що базуються на віці. Одні з найпопулярніших – Дід/Дєд і Батя. Їх отримують найстарші бійці в колективі. А наймолодші, відповідно, – Малий/Малиш.
«Позивний “Бандерас”» — український фільм режисера Зази Буадзе. Сценарій стрічки, написаний на основі щоденника нацгвардійця Сергія Башкова з позивним «Індіанець».
У групі відомих персоналій та персонажів трапляються позивні на честь видатних воїнів – Богун, Спартанець, Вікінг, Сармат, Самурай. Також популярні персоналії кіно-режисерів, письменників, художників, музикантів, науковців: Фінчер, Спілберг, Фріда, Байрон, Некрасов, Курт (на честь Воннеґута), Дарвін. Є група позивних на честь богів – Одін, Сварог, Афіна, Міф (скорочення від Мефістофель). Численну підгрупу складають позивні на честь вигаданих персонажів з літератури, фольклору, кіно: (Крауч (Гай Краучбек з книги І. Во «Меч честі»), Нео, Рембо, Тайлер («Бійцівський клуб» Ч.Палагнюка).
Бойова історія – це важливе джерело утворення позивних. Можна виділити підгрупу, пов’язану з попереднім місцем служби (Боцман, Морєман, Баркас – усі служили раніше у ВМС, Нацик – служив раніше у Національній гвардії; за актуальним військовим званням (Кеп – капітан, Старший – старший сержант. Деякі позивні пов’язані з конкретною подією на війні: Родін (відзначився у бою за шахту «Родіна»), Лакі (чудом вижив у страшному бою), Грибник (збирав гриби на полігоні), Художник (малював картини з кулемета).
У групі позивних, що виникли за регіоном/містом походження, перебування та етнічною приналежністю: Дончанин, Гуцул, Лемко, Італієць, Поліщук, Подоляночка. Є чисельна підгрупа позивних, утворених з назви країни, міста, району: Полтава, Канада, Троєщина. Є і жартівливі позивні. Доволі популярні – Сєпар для мешканців Донеччини і Луганщини.
8% позивних – це прізвиська, які використовували ще до війни. Історія утворення у них не завжди прозора.
І остання група – оказіональні. Це позивні з рідкісними або нечіткими моделями утворення. Тут можна виділити кілька невеличких підгруп.
Позивні від померлих родичів (ім’я батька, прізвище діда, прадіда (за материнською лінією), родинний військовий псевдонім). В анкетах зазначили 7 таких позивних. Наприклад, один боєць вибрав собі позивний Лис, бо такий мав його дід в УПА.
Ще одна підгрупа – від улюбленого футбольного клубу – «Динамо», «Шахтар»; від улюбленої породи домашніх улюбленців або їхніх кличок – Стаф, Бульдог, Кузьма; від слів-паразитів у звертанні до однополчан (Персик, Жолудь) і т.д. Кілька респондентів демонстративно вибрали собі смішні або безглузді позивні, бо вважають, що це неважливо – Одуванчік.
Хто придумує позивні?
За даними анкетування 41,8% позивних – придумані самотужки бійцями, а 58,2% – придумали однополчани (або інші особи до служби), тобто з незначним переважанням домінують позивні, придумані іншими. У групах позивних, поділених за історією виникнення, співвідношення за авторством різне.
Бійці найчастіше самі придумують собі позивний, якщо він на честь відомої персоналії, персонажа. Часто позивні власного авторства з’являються, коли йдеться про регіон, місце походження, етнічну приналежність або закріплення прізвиська дитинства, рідше – у відіменній групі чи від професії заняття і хобі. Найбільш популярне чуже авторство у позивних від ознак характеру та від бойових історій.
Що впливає на утворення позивного?
Такі параметри як походження, освіта чи мова спілкування не мають суттєвого впливу на формування позивних. Так, ці параметри стають референсом для змістового наповнення (приїхав з Одеси – будеш Одеса, працюєш альпіністом – будеш Альпініст), але формально позивні бійців з різних куточків країни, з різним рівнем освіти та різною мовною поведінкою не відрізняються. У всьому корпусі позивних, незалежно від вказаних параметрів, трапляються росіянізми, англіцизми, алюзії на американську та радянську поп-культури, захоплення зарубіжними письменниками, режисерами, художниками тощо.
Єдиний параметр, що якось проявився – це стать. Жіночі позивні присутні у всіх моделях творення, крім від бойової історії. Це не означає, що жінки не беруть участь у активних бойових діях, просто ця модель серед них менш популярна. У всіх інших групах жіночі позивні присутні. Найбільше їх серед оказіональних позивних, придуманих іншими – Білка, Багіра, Сестра, Аліса, Стріла, Рись, Фрост, Бджола, Барбі. Загалом серед жіночих позивних значно більше придуманих іншими (75%), ніж придуманих самостійно (25%). Три респондентки зазначили, що позивні їм придумали власні чоловіки. Звідси можна зробити висновок, що жінки схильні надавати менше значення позивним, ніж чоловіки.
Найпопулярніші позивні
У словнику псевдонімів воїнів АТО, зібраних Ю. Копитко у Книзі пам’яті полеглих за Україну, вказуються однакові позивні, що належали різним особам. Таким чином можна побачити, які позивні найбільш популярні.
Найчастіше фіксуються позивні Дід/Дєд (11), Батя (9), Дядя (з додаванням імен Ваня, Коля, Вітя) (7), Чорний (7). Популярні також позивні Тихий (6), Шаман (6), Білий (5), Док (5), Змєй/Змій (5), Кіт/Кот (5), Лєший (5), Лютий (5), Скіф (5), Балу (4), Бізон (4), Генерал (4), Дорий (4), Захар (4), Козак (4), Німець (4), Рижий (4), Старшина (4), Фізрук (4), Адвокат (3), Артист/Артіст (3), Беркут (3), Бетмен (3), Борода (3), Гуцул (3), Гюрза (3), Кавказ (3), Малиш (3), та ін.
Хотілося б, щоб сучасні позивні викликали усмішку, як і давні жартівливі козацькі прізвиська, що дійшли до нас у формі прізвищ нащадків, однак поки це неможливо, бо війна триває далі, а позивні використовують для справжніх бойових дій. За багатьма з них криється чиєсь обірване життя.
