Вікно Овертона і пропаганда: чому варто уникати російських джерел інформації
Україна є незалежною майже 30 років. Шість із них ми воюємо за свою незалежність на Донбасі. Але російська пропаганда досі присутня у нашому житті і мізках.
Не може бути, скажеш ти. За одним із останніх опитувань, 82% українців не довіряють російським ЗМІ. Численні дослідження підтверджують, що ці медіа не інформують, а створюють і просувають пропагандистські міфи. Розповідають про погану українську армію, солдати якої розіп’яли хлопчика на Донбасі, грабують магазини і розстрілюють хворих на COVID підлеглих, а у вільний від цього час відступають, бо постачання погане (так подається розведення військ).
Вони викривають українських «нацистів і фашистів», які в цих медіа не лише мітингують із портретами Гітлера і малюють свастики на танках, а й дітей змушують гратися плюшевим фюрером. Вони намагаються дискредитувати новонароджену українську церкву: мовляв, вона неканонічна, її ніхто не визнає, а ще вона закликає рятуватися від коронавірусу зігуванням. Що підтверджує попередній міф про нацистів.
Вони поширюють теорії змови про «загниваючий Захід». Підступну Америку, яка оповила мережею таємних лабораторій весь світ, але особливо Україну і ще деякі непокірні пострадянські держави. І Євросоюз, що ось-ось розвалиться, бо з такою аморальністю і економічним занепадом інших шляхів бути не може.
Врешті, вони дискредитують українську владу – незалежно від того, колишня вона чи нова, намагається вона з ними «домовитися» чи ні. Адже мета цієї пропаганди – не домовитися про мир, а довести, що Україна як держава не відбулася, і їй залишається один шлях до порятунку – впасти в обійми східної сусідки. Загниваючий Захід у партнери не годиться, самі розумієте. А Росія… Чекайте, вона ж на нас напала на Донбасі? Ні, що ви, причиною воєнних дій став громадянський конфлікт. Вирішувати його треба всередині України. А Росія лише трохи допоможе. Це ще одна наскрізна теза пропаганди.
Як Працюють ліберальні російські медіа
Логічно, що більшість не хоче, щоб нам нав’язували цю пропагандистську картину світу. Ніхто при своєму розумі не обирає бути обдуреним.
Та одіозні структури на кшталт РИА Новости, Лайфньюз, православного телеканалу «Царьград» і телеканалу російського Міноборони «Звезда» – лише верхівка айсбергу пропаганди, розрахована на невибагливу частину російської аудиторії, яка дивиться телевізор і не ставить багато питань. Ті, хто їх ставить, отримують інший продукт: експертні дискусії, наукові роботи, книжки, соціологію і роздуми «незалежних блогерів». Саме під цю аудиторію «заточені» так звані ліберальні російські медіа: «Эхо Москвы», «Дождь» тощо. На їхніх сторінках ви не побачите розіп’ятих хлопчиків і плюшевого Гітлера. Але серед версій подій від численних гостей цих медіа правда легко загубиться. Навіть якщо давно доведена. Вони не погребують запросити в ефір «політолога» Сергія Маркова, який у 2020 році завзято розповідає про «київську хунту» і натякає на «приєднання» Білорусі, а ведучий не лише не заперечує, а ще й підіграє, що можна згодом пояснити тонкою іронією. Або в той день, коли Росія захоплює українські кораблі, написати про обстріл мирних жителів Донбасу українською армією, за інформацією одіозної РИА Новости, яку спростували навіть у «ДНР». При цьому змінити заголовок на уточнений лише за кілька годин.
Юрій Дудь, якого обожнює частина української публіки, часто надає майданчик для просування антиукраїнських поглядів. Наприклад, називає Майдан «переворотом», окупацію Криму – «поверненням», а Григорія Сковороду – «першим філософом російської імперії». І тут є великий простір для маніпуляцій. Варто пам’ятати, що слова задають рамку нашого сприйняття, навіть коли ми цього не помічаємо.
Такі точкові вкидання повільно, не за хвилину, але зсувають картину світу аудиторії до «громадянського конфлікту» – це явище відоме як «вікно Овертона».
Як працюють спікери російських медіа на міжнародних форумах
Показовим є досвід, який я отримала у листопаді торік, коли як спікерка відвідала Світовий форум за демократію у Страсбурзі. У дискусії про довіру до новин виступала заступниця головного редактора каналу Russia Today (RT), яка просто зі сцени транслювала тези пропаганди. Це видання відоме як один із найактивніших джерел фейкових новин і маніпуляцій про Україну, що позиціонує себе при цьому як джерело «альтернативної точки зору». Українська делегація, зокрема, представники Школи політичних студій, влаштувала акцію протесту, яку підтримали учасники з інших країн, і яка стала чи не головною подією дня на конференції.
Ми, українські спікери, ще перед форумом писали листи щодо доцільності участі токсичної RT у дискусії про професійні стандарти. Врешті, акція протесту відбулася, і пропаганда тут не перемогла. Але майже непоміченим у той самий день був виступ головного редактора «Еха Москви» Олексія Венедиктова, де він чудовою французькою натякнув, що не може сказати чітко, чи Росія захопила Крим, чи там був чесний референдум. Ніби і не було на півострові російських спецпризначенців і порушень міжнародного права. Зі світовою експертною аудиторією працюють ті самі прийоми, що й з будь-якою іншою. Ніхто не зреагував – просто не встиг. А вікно Овертона ще трохи відчинилося.
Спостерігаю за російськими медіа з професійної необхідності. Можу на пальцях однієї руки порахувати ті, на яких мені не траплялося маніпуляцій і фейків. Так, вони існують. Але ділитися назвами не буду – аби потім не було соромно. Ми вже не раз були свідками, як чесне медіа поступово дрейфувало в бік «не все так однозначно» або змінювало орієнтацію в один момент – зі зміною власника. Чому так? За авторитарних режимів будь-яка демократія – це ілюзія. У РФ – саме така ситуація. Щойно медіа стає помітним, мусить іти на компроміси, щоб не мати проблем із державними органами. Про це досить багато розповіли ті, хто «зіскочив» з цього човна.
Ми – там, де наша увага
Є ще одне несподіване місце, де ми отримуємо російську інформацію. Це українські медіа, які регулярно тримають нас у курсі внутрішньоросійського життя. Коли Сурков написав нову статтю, а російська зірка, якій заборонено в’їзд в Україну, знялася оголеною – нам неодмінно треба про це знати. Так само як і про розборки у родині Юрія Дудя і нове селфі Ксенії Собчак. Це ж така «насолода» – поринути в інформаційну орбіту Росії.
З початком війни багато медіа ухвалили рішення не популяризувати російську поп-культуру в Україні. А деякі не ухвалили. Їхнє право, але наше право робити висновки. Коли ми перебуваємо в російському інформаційному полі, нами легко маніпулювати. Ми – там, де наша увага.
Як підсумок – деякі поради для тих, для кого Україна є цінністю.
1. Не читай про Україну в російських топових медіа. Це – токсична пропаганда.
2. Не читай про Україну в ліберальних російських медіа, особливо, якщо йдеться про оцінки. Наші інтереси чомусь вкрай рідко збігаються з позицією російських медіа та їхніх гостей.
3. Не читай про внутрішньоросійські події, якщо вони ніяк не впливають на твоє життя. Ми – там, де наша увага.
4. Не читай статті про події у світі, написані з російських джерел. Акценти, помітні лише професіоналам, можуть змінити сприйняття з точністю до навпаки. Гугл перекладає досить точно. Читай відомі світові видання.
5. Не читай статті про події в Україні, написані з російських джерел – дивно, але і такі бувають. Не полінуйся і знайди українське першоджерело.
6. Не проводь прямі аналогії між Україною і Росією. Так було з історією Юрія Дудя про ситуацію зі СНІДом у Росії. Подивившись його фільм, дехто зробив висновки, що в Україні те саме. Але це не так. Варто провести власне дослідження. Бо ми різні.
7. Уважно подивись, хто дає слово російським джерелам і спікерам там, де без них можна обійтися, і повідомляє про російські події, які ніяк не стосуються нашого життя. Ці медіа можуть формально називатися українськими, але тягнуть нас у російський інформаційний простір.
8. Не читай медіа, які просувають російські пропагандистські меседжі. Як відрізнити ці продукти від щирого пошуку правди? З них стирчать вуха кремлівських міфів: в Україні погана армія, погана церква, економічна неспроможність, невдалі реформи, ні на що не здатне або корумповане громадянське суспільство, дефолт, який уже на носі, усюди сновигають нацисти-терористи. Ніяк не втомляться переслідувати російськомовних і не перестають стріляти. Словом – failed state, неспроможна держава. А головне – громадянський конфлікт, а не російська агресія.
Влада у нас не ідеальна, економіка не процвітає, тому, звісно, існує варіант справедливої критики. Це – здорова реакція суспільного організму. Ключове – чи є у ній конструктив, чи вона ставить під сумнів саме існування України?
Запрошуємо читачів також ознайомитись із публікацією “35 стратегій критичного мислення” та пройти вікторину “Фейк чи не фейк”. Слідкуйте за новими матеріалами від Uchoose через наші канали у Facebook, Twitter та Telegram.
