Війна з імперією та російським імперським мисленням
Можна називати багато причин цієї війни. Війни Росії проти України, війни варварів проти цивілізації, війни темряви проти світла. Дії росії, справді, настільки божевільні й самогубні, що в багатьох є бажання приписати мотиви до хвороби тирана, що з’їхав із глузду, який має ядерну кнопку і шизофренію. Тим більше, що цей дискурс дуже популярний серед російських так званих «лібералів» і в багатьох колах, наприклад, Німеччини або Франції, які дуже хотіли б повернути все, як було (спойлер: не вийде).
Ми не знаємо про хворобу путіна, і наскільки він з глузду з’їхав – може, до речі, і сильно, але ми точно бачимо, що початок цієї хвороби було закладено не в лютому 2022 року, і навіть не навесні 2014-го. І ця хвороба зачіпає всі верстви населення Росії, включаючи їхніх «лібералів», «інтелектуалів» і «борців із режимом».
Ця хвороба – імперськість і колоніалізм, яким дуже давно пронизана вся російська політика, культура та весь спосіб мислення російської людини.
Та війна, яка сьогодні ведеться в Україні – це продовження війни, яка триває сотні років, і яку добре пам’ятають і країни Балтії, і Польща, і Чехія, і Словаччина, і Фінляндія, і всі народи, які свого часу були окуповані, щоб створити імперію. А росія пробувала за історію різні види імперій.
Давайте виділимо невеликі ознаки російської імперськості та колоніалізму, а потім розглянемо, що з цим робити у сучасних реаліях.
Росія схиблена на розмірах.
Так, саме розміри територій дуже важлива частина російської імперської ідеології. Їх зовсім не цікавить якість життя на цих територіях, але вони хизуються, що вони «великі та дуже великі». Саме «необ’ємність» і «шоста частина суші» у розумінні багатьох росіян були великою перевагою совка. Це був предмет гордості та народного фольклору. У чому перевага, якщо ці території не обжиті, населені злиденним населенням без каналізації або таборами, де мучать і вбивають незгодних – не зрозуміло, але чомусь у російської людини це викликає неймовірну гордість і є частиною ідентифікації.
«Для російської свідомості простір – це найбільше багатство. Не досягнення науки і мистецтв, а завоювання становлять гордість. Цей простір повинен обов’язково розширятися. І поганий той государ, який цього не зробив», – професор Європейського університету Санкт-Петербурга Євген Анісімов.
Шовінізм, у тому числі до народів, які населяють саму росію.
Мовний бар’єр часто не дає можливість європейцям оцінити рівень шовінізму в росії, тому що дуже складно перекласти лінгвістичні знущання та принизливі назви, які росіяни дали майже всім народам. Зараз, коли ми спостерігаємо наслідки цього шовінізму, ми маємо усвідомити його масштабність. Важливо, що всі шовіністичні терміни використовуються не лише в побутовому середовищі, а масово в ефірах центральних ЗМІ. Американців інакше як «піндоси» на рос ТБ уже й не називають. Українці – «хохли» та «укропи». Не шкодує імперський шовінізм і народності, які населяють росію. Сотні комедійних шоу десятиліттями висміюють кавказькі народи, народи, що населяють Північ росії. Такі ж шоу висміювали українців, білорусів, балтійські народи – зображуючи нас селюками, любителями картоплі, шароварів, сала чи повільними тугодумами.
До речі, інструментарій шовінізму був винайдений уже давно, і зараз росіяни рухаються просто за протореним планом. Чому ми стільки сьогодні говоримо про ізоляцію російської культури – тому що саме вона будує та цементує підвалини російської імперської ідеї та описує персонажів саме з цієї точки зору. Начебто художній задум, та його системність змушує задуматися.
Вася Ложкін, «Велика прекрасна росія».
Любов до царя та відсутність любові і поваги до себе.
На початку війни в Україні гуляв мем, що нас не зможе перемогти народ, у лексиконі якого немає фрази «я переможу!» (укр), “I will win!” (Eng). Мені здалося це цікавим, я полізла до словника і, справді, виявила, що такої форми немає. «У слова «перемогти» в першій особі однині немає майбутньої форми, і з цим потрібно просто змиритися і, щоб не припуститися помилки в написанні даного слова, використовувати складову синонімічну форму або ідіоматичний вираз». І дійсно, росіяни не мислять себе в особистісному контексті, у контексті свободи та індивідуального успіху. Імперія пожирає своїх дітей, відбираючи від них «я» і створюючи колективізм, який не має своєї думки, свого опору, своїх рішень, а відповідно свого успіху. Тому не треба дивуватися тому, як російські солдати розмовляють зі своїми рідними матюками, або тому, що дружини заохочують зґвалтування та вбивства – це всі частини імперської політики, де людина не більша, ніж гарматне м’ясо, а мародерство, зґвалтування і терор – способи заохочення в умовах злиднів. Багато хто говорить, що це кремлівська пропаганда зробила з російських людей рабів, які повторюють шизофренічні гасла та клеять собі ці букви Zю скрізь. Не будемо недооцінювати пропаганду, яка, справді, має велику силу, але ми, справді, не знаємо, хто з’явився раніше – радянська/російська пропаганда знеособлення чи бажання російських людей, щоб за них ухвалювали рішення, та елементарний страх свободи (про свободу слова у 90-х у росії прийнято згадувати, як про страшний сон).
Олеся Драшкаба, «Рабів відправили звільняти вільних».
Мілітаризація та залежність від «перемог».
Сьогодні, дивлячись на істерику в росії перед 9 травня, ми вже розуміємо, що термін «победобессіє» придуманий не дарма. Перемогу в Другій світовій війні важко переоцінити для вільного світу, але Сталін зробив із неї цемент для свого режиму. Росія – єдина у світі країна, яка у ці дні не сумує за мільйонами жертв Другої світової, а святкує та «хоче повторити». У той час, коли світ після перемоги максимально інституалізував безпеку, провів денацифікацію та рефлексію на всі жахи війни – росія максимально накачувала ненавистю своїх громадян та мілітаризувалась. Вона монополізувала перемогу та побудувала на ній міфологічну переписану історію. Саме тому росіяни сприйняли 1991 не як звільнення від імперії та страшного радянського терору, а як втрату «великої країни-переможниці», за якою вони ридають досі. Адже ми пам’ятаємо, що путін саме розвал совка назвав «геополітичною трагедією». Так, саме повернення до совка – і в територіях, і в терорі, і в ізольованості, і в імперськості – мрія путіна та причина сьогоднішньої війни. І лише поразка росії в цій війні, за яку росія вже плюється слиною і обіцяє натиснути на всі свої кнопки – це остаточна свобода для всіх пострадянських і вільних країн Землі.
Після того, як ми мінімально зрозуміли прояви імперськості в росії та росіян, то всьому вільному світу важливо зрозуміти, як перемогти цей дискурс? Як підмітити його в собі та не дати постколоніальним ідеям спотворити своє бачення подій?
Україна переможе росію у цій війні. Як би вони не лютували – у нас просто немає іншого вибору. Та й світ такого вибору теж не має. Світ або порине у морок середньовічного безумства, або вибере бік свободи та краси. Але найбільша перемога має відбутися у мисленні. І не лише в мисленні країн, які були в ореолі імперського впливу росії, а й усіх інших, які століттями звикли сприймати деякі країни (зокрема й Україну) як «сферу впливу».
- Не вестися на заяви про вину тільки одного путіна! Депутинізація лише частина нашої перемоги. Дуже важливо провести деколонізацію!
- Провести ревізію своїх переконань про культуру та політику росії та радянського союзу. Якщо ви не знали чи не помічали панівну роль терору та придушення всіх народів цих імперій і продовжуєте вірити у «сфери впливу» – це сліди колоніального знання історії. Росіяни інфікували майже весь світ своєю вигаданою історією та «великою» культурою – іноді доведеться вивчати все наново. Хороша новина – можна дізнатися багато нового та цікавого, тому що правда часто значно крутіша за імперські прилизані міфи.
- Позбутися почуття неповноцінності стосовно росіян. Часто воно проявляється у підвищеному інтересі до слів росіян (особливо «лібералів»), і перебільшенні надій, що в росії відбудуться якісь повалення режимів або, що вони дізнаються правду, і все зміниться. Всі мають можливість знати правду і, як ми бачимо, це мало що змінює.
- Не забувати про цю війну, бо як би не хотілося продовжити своє життя без новин і жахів, але сьогодні боротьба йде саме за неї – за спокійне та вільне життя Людини на своїй землі. І це стосується не лише українців.
- Відкривайте для себе українську культуру – це може стати дивовижною пригодою для Європи та всього світу, тому що росія століттями анексувала, замовчувала та знищувала нашу культуру, яка і самобутня, і інтегрована у глобальний контекст, і може багато пояснити у відносинах наших народів.
- І обов’язково вірте у перемогу України та всього світу над російським імперіалізмом та окупаційними амбіціями!
Андрій Єрмоленко, «Герої не вмирають».
* В Україні точаться дискусії про написання слів «росія» та «путін» з маленької літери. Є абсолютно гідні аргументи, що це наші правила нашої мови, і не треба їх змінювати через окупантів і воєнних злочинців. Автор статті адепт іншої філософії, а саме, що «росія» своїми діями перейшла межу настільки, що не гідна сприйматися просто як країна, назву якої прийнято писати з великої літери.
ілюстрація на обкладинці Нікіти Тітова
