Воєнні зміни світогляду українців
Більше ніж пів року неприкритої і широкомасштабної війни, повної жорстокості, не могли не відобразитися на нашому суспільстві. Попередні вісім років війни були гібридними, чимала кількість українців жила в ілюзіях, намагалася не помічати війни, вірила в казочки російської пропаганди. Але уже майже вісім місяців, як маски скинуто. У липні КМІС провів цілу низку соціологічних досліджень, які показують, наскільки змінився світогляд українців. Зробимо коротенький огляд результатів, щоб побачити, як російська воєнщина (гард павер) нівелювала усі здобутки російської гібридної пропаганди (софт павер).
Почати можна з найгарячішої теми – сепаратистських та проросійських настроїв у південних та східних регіонах.
КМІС проводив опитування на цю тему ще у квітні 2014 року, коли позиції російської пропаганди були найсильнішими. Навіть тоді на питання «чи має ваша область відокремитися і приєднатися до Росії» ствердно відповіли 30% мешканців Луганщини і 28% Донеччини, 16% – Харківщини, по 7% на Миколаївщині й Одещині, 6% на Запоріжжі, 4% на Херсонщині.
На жаль, подібні дослідження не проводилися у 2022 році, однак було опитування про можливу єдність України з Росією. Як показала практика, між відповідями на ці питання є чітка кореляція, тому соціологи змоделювали імовірні показники підтримки приєднання областей до Росії за регресійною моделлю. Згідно з цими підрахунками, до широкомасштабного вторгнення об’єднання з Росією у Луганській області могли б підтримувати 22%, у Донецькій – 19%, в Одеській – 17%, у Харківській – 15%, у Запорізькій – 12%, у Херсонській – 11%.
Якими б були цифри під час справжніх референдумів після неприкритої агресії і не під дулами автоматів, спрогнозувати важко, але загальна тенденція така, що приязне ставлення до Росії різко обвалилося по всій країні. Тому цілком імовірно, що показники фейкових референдумів показують дзеркально протилежний до реальності результат.
Ось, наприклад, зміна, яка відбулася в українському соціумі у ставленні до відносин з Росією. У листопаді 2013 року понад 70% українців вважали, що Україна має жити дружно з Росією, з відкритими кордонами без віз, а трохи більше 10% – що мають бути кордони та візи. Станом на початок лютого 2022 року ці позиції уже були 50 на 50, а от у липні ситуація дзеркально протилежна – 79% за кордони та візи, 11% – за дружні стосунки без віз і з відкритими кордонами. Ця зміна ставлення відбулася однаково по всіх регіонах. На Сході до широкомасштабного вторгнення у лютому тільки 23% підтримували візовий режим з Росією, у липні ця цифра зросла до 70%.
Ще одна цікава зміна у ставленні українців до Сталіна. У 2021 році всього 38% оцінювали цю постать негативно (позитивно 18%), а от після того, як українці на собі знову відчули сталінську стратегію війни, негативне ставлення зросло до 64%, а позитивне впало до 5%.
Також змінилася релігійна самоідентифікація українців. Загалом поділ українців на православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів та інших конфесії не змінився, але всередині православ’я відбулися кардинальні зміни. Якщо у червні 2021 року до ПЦУ зараховували себе 42% українців, то у липні 2022 року уже 54%. А ідентифікація з УПЦ МП за цей період впала з 18% до 4%.
Широкомасштабна війна каталізувала формування громадянської ідентичності українців. Відповідаючи на питання «ким ви себе перш за все вважаєте», 84,6% українців відповіли – громадянином/громадянкою України; і тільки 4,8% надали перевагу регіональній ідентичності (мешканець села, району чи міста), 3,3% – обрали етнічну ідентичність, 2,2% – космополітичну («громадянин/ка світу»). Українська громадянська ідентичність протягом півроку широкомасштабної війни виросла аж на 20% (з 64,6%). У 2013 році цей показник підтримувало трохи більше половини соціуму (50,6%).
Так само неприкрита агресія з боку Росії допомогла українцям визначитися з євроатлантичними прагненнями. Рівень підтримки вступу до ЄС складає 81%, до НАТО – 71%, причому є доволі суттєва кількість людей, які би не взяли участь у гіпотетичних референдумах (15% щодо ЄС і 22% щодо НАТО). Тому, якщо порахувати дані тільки тих, хто взяли б участь у референдумах, то за Україну в ЄС проголосувало б 96%, а за приєднання до НАТО – 91%.
Найменше прихильників Євроатлантичної інтеграції на Сході країни, але навіть тут – вони у меншості. Підтримка вступу у ЄС тут має 71%, а долучення до НАТО – 56%.
У 2021 році за вступ у ЄС і НАТО виступало, відповідно 52% і 48% (зараз це 81% і 71%).
Незважаючи на велику кількість жертв, страшні руйнування і неясну перспективу щодо тривалості війни, українці не збираються йти на територіальні поступки. У липні, коли ще ніхто не міг собі уявити успіхи на Харківщині, а Росія вела повільний, але успішний наступ, 84% українців вважали, що Україна за жодних обставин не може піти на територіальні поступки, за «компроміс десь посередині» виступало всього 10%.
Ці цифри майже ідентичні у всіх регіонах України – і в глибокому тилу, і у фронтових областях. На Сході можливі територіальні поступки підтримують всього 16% респондентів.
Усі ці дослідження показали значний ступінь консолідації українського суспільства і крах проросійського вектора. Українське суспільство після пів року кривавої війни не зламалося, а, навпаки, згуртувалося і позбулося вагань. Тепер його можна завоювати тільки грубою силою, грати на внутрішніх протиріччях буде значно складніше.
*ілюстрація Миколи Коваленко
