Як ми обзиваємося на рівні народів

Негативні та зневажливі назви інших народів називаються етнофобізмами. У часи толерантності та боротьби з мовою ненависті за них банять у соціальних мережах, саме тому я і не виніс у назву основні етнофобізми, про які піде мова далі. А говоритимемо ми, відповідно, про особливості обзивання інших народів росіянами і українцями, особливо взаємні. Тема ця надзвичайно цікава, якщо зануритися в історію.

Отже, звідки взялося російське слово «хохол»?  Його значення доволі прозоре, йдеться про чуб на голові, а от походження доволі давнє та стосується не так українців, як «іновірців» католиків з Речі Посполитої, що бороди голили (переважно), а на голові залишали пасмо волосся на чубі. 

            Російський дяк Іван Тімофєєв писав про похід Міхаїла Скопіна-Шуйського 1609 року: «хотя от бед изъяти матере град [Москву], иже хохлом имущими на главах тогда бяше той обстоим». Тобто Москву зайняли люди з «чубами на голові». Цей самий дяк в іншому листі писав про «порабощение наше от главохохленые и слатынныя Литвы», тобто «головочубих латинників литовських».

            У 1631 році росіянин Назар Сахнов писав про свою службу у Салтикових: «А живут, де, те Салтыковы хо­лосты и ходят по-польски с хохлами». У цих прикладах поки не йдеться про етнофобізм. Це просто інструмент відмежування, причому більше за ознакою зовнішніх проявів католицизму у версії Речі Посполитої, ніж за етнічною ознакою. 

            Але, оскільки в Росії панувала Смута, то в 1620-ті роки термін «хохол» вперше вживається у негативному значенні в листуванні воєводи з владою Серпейська: «А православных крестьян называешь некреще­ными и хамовыми детьми, и прямые некрещеные вы, поганые хохлы, сатанины угодники, хамовы внучата».

            У Смоленській війні між Московією та Річчю Посполитою 1632-1634 на боці останньої брали участь також українські козаки під проводом Тиміша Орендаренка (12 тисяч з 10 гарматами). Козаки на той час не цуралися моди Речі Посполитої й не вважали, що чуб на голові та виголена борода – це католичення. Тому після Смоленської війни росіяни прикордонних українців почали називати «хохлачами». Воєвода Валуйок у 1636 році в листуванні кілька разів так називав простих українців.

            Про що говорить ця історія? Про те, що першими «хохлами» були поляки, литовці та українці Речі Посполитої, а потім, коли росіяни контактували переважно з українцями, ця прозивка приклеїлася до нас. Сама ж логіка творення цього етнофобізму вказує на боязнь новаторства, хай навіть у зовнішньому вигляді.

Росіяни дуже боялися і зараз бояться будь-яких змін. Згадаймо історію з голінням борід Петра І чи Ніконівську реформу, що призвела до розколу. Будь-які модернізації там відбувалися тільки з-під палки. Не дивно, що неголені й нестрижені росіяни побачили чужого у підданих Речі Посполитої та взяли зовнішність за основу для творення етнофобізму.

            Також цікава історія творення етноніму «німці». За часів Петра І словом нѣмцы (тобто «німі») називали не тільки німців, але і голландців, данців, норвежців, англійців, шотландців, прусів і навіть венеціанців. Усі, хто «ні гаваріт па-русскі», автоматично вважалися німими. Ось вона межа між «колективним Заходом» і Росією.

Автор Вася Ложкін           

 

Подібно як із «хохлом», що спочатку використовувався для поляків, литовців і українців, а потім почав використовуватися тільки для українців, сталося з етнофобізмом «піндос». Спочатку його використовували щодо греків. Самі греки так обзивали своїх співплемінників (гірське пасмо Пінд – грецькою «Піндос», за стреотипом там жили не зовсім розумні греки), а потім ця назва перейшла на всіх греків Російської імперії. А от нещодавно цей етнофобізм переадресували американцям. За однією з версій, це сталося під час Балканських війн, коли нав’ючених спорядженням американських солдатів серби з росіянами почали порівнювати з гірськими поні породи піндос.

            Оригінальніть в етнофобізмах росіянам не притаманна. Про це свідчить і їхня нещодавня творчість щодо нас – укри, укропи. От, де більше етнофобічності – у слові «укри» чи «русня»?

            Але повернемося до давніх термінів. З «москалем» усе більш-менш зрозуміло. Коли вони ще не встигли вкрасти в нас Русь, несподівано назвавшись Росією, їхню державу називали Московією, і москаль – це ніщо інше як мешканець Московії.

 Художник Василь Гулак (1918 р.)

 

            Значно цікавіша історія терміну «кацап». За народною етомологією росіяни були переважно бородаті, тому українці їх називали «как цап». Але до цієї версії виникають два питання. У цапа акуратна вузенька борідка, а в росіян до Петра І непролазні хащі. І не зрозуміло, чому українці казали «как», а не «як».

            Вірогіднішою видається версія запозичення цього слова з тюркських мов, де kassap означає різник, м’ясник, живодер. Якщо ця версія, справді, достовірна, то цей етнофобізм доволі сильно характеризує денотата. Це не чубчик на голові, це характер і спосіб життя. Думаю, під час нашої війни, ми, на жаль, мали достатньо нефілологічних доказів, які підтверджують саме цю етимологію.

 

---

*ілюстрація на обкладинці Олексія Кустовського