«Виглядає на замовний проект» – як не стати жертвою маніпуляцій із експертними оцінками
«Хто знає, що таке Всеукраїнська асоціація соціологів? – написав відомий соціолог, професор Володимир Паніотто вночі проти 14 лютого у своєму Facebook. – На їхньому сайті немає інформації про те, кого вони об’єднують, скільки членів, коли виникли, чим їх не влаштовує Соціологічна асоціація України тощо?»
Володимир Паніотто – генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) – однієї з найповажніших соціологічних компаній в Україні. Стояв біля витоків української соціології ще відтоді, як 1990-го очолив відділ методології та методів Інституту соціології НАН України. Тож якщо він ставить таке питання, то це одразу і відповідь. Особливо актуальна напередодні чергових виборів. Або, скажімо, тоді, коли під Прем’єр-міністром хитається крісло. Наприклад, учора, 13 лютого, сайт оприлюднив результати опитування, згідно з якими рівень недовіри до Уряду і Прем’єра сягає за 70%. А от у Президента рейтинг довіри – позитивний. Про методику опитування на сайті не йдеться.
У коментарях під публікацією є яскраві штрихи, які доповнюють цю відповідь. Розібравши їх, можемо побачити, як варто досліджувати усі подібні випадки, коли потрібно перевірити експерта чи інституцію (не торкаюся тут методології дослідження – це тема, варта окремого матеріалу).
1. Подивіться розділ «Про нас», «Контакти» та загалом зміст сайту
«На їхньому сайті – тільки дві закладки: «Головна» і «Наші новини». Змісти обох – цілковито ідентичні. Немає ніяких інших даних про цю асоціацію, окрім електронної пошти, яка своєю структурою імітує окремий домен, але ним не є. Виглядає на замовний проект», – пише керівник програми соціології УКУ професор Віктор Сусак.
2. Погугліть інформацію про проект
Медіа експерт проекту «Тексти» Олександр Оксимець додає скріншот – результати гуглення «асоціації». Це дослідження, згідно з яким наприкінці 2019-го Олег Ляшко був найпопулярнішим парламентським політиком в Україні. Настільки популярним, що тепер його партії у Парламенті немає. Що вказує, щонайменше, на методологічні помилки у дослідженні. А найбільше – на те, що його й не проводили.
3. Запитайте науковців та експертів, які мають хорошу репутацію
Далі кандидатка філософських наук Наталія Вяткіна з Інституту філософії НАНУ пише, що знає усіх фахових соціологів в обличчя – представників цієї організації серед них немає.
4. Пропустіть сайт через hostmaster.ua (або who.is), archive.org
Медіаюрист Ігор Розкладай додає ще два скріншоти. Він пропустив адресу сайту через ресурси hostmaster.ua і archive.org. Перший видасть вам реєстраційні дані сайту та його засновників, які вказані при реєстрації. Це також робить who.is. Другий – покаже активність сайту у різні періоди часу та збережені матеріали. На скріншоті чітко видно, що сайт з’явився торік, а одним із його перших матеріалів був випадковий набір букв – непрямий вказівник на те, що проект не надто серйозний.
5. Подивіться, чи не фігурує проект у базі псевдосоціологів
Коментаторка Юлія Солодько додає лінк на базу псевдосоціологів проекту «Тексти». Там перелічені понад сотня компаній, які публікували соціологічні опитування протягом останніх 15 років, і прихованих піарників – так званих соціологів, які оприлюднювали результати, вигідні тій чи іншій політичній силі. Окремо є лінк на список авторитетних служб, здатних провести достовірні всеукраїнські дослідження громадської думки.
При складанні списку також враховували не публічні зв’язки засновників компаній із політиками, активність фірм лише у виборчий період, їхню раптову появу і зникнення і те, хто поширює такі дослідження. Якщо різні медіа роблять це під однаковими заголовками, то, швидше за все, це проплачена «джинса», тобто прихована реклама. Але головне – їхні прогнози потім не підтверджувалися. Звичайно, на результати виборів може багато що вплинути – аж до останнього дня. Але надійні прогнози хоча б мінімально збігаються з реальністю. Авторів будь-якого соціологічного опитування, особливо напередодні виборів, варто «пробивати» через цей ресурс.
Втім, не соціологами єдиними. Фейкові експерти є в політиці, економіці і просочилися навіть у навчальну літературу. Торік у жовтні викрили топ-радника президента Дональда Трампа з питань Китаю, «китайського яструба» Пітера Наварро.
У своїх 13 книгах він цитував вигаданого фахівця. «Ветеран війни в Іраку із гарвардською освітою» Рон Вара активно висловлював ризиковані оцінки, які підтримували антикитайську риторику автора. Зокрема, заявляв, що Китай навмисне шкодить американцям поганою їжею і токсичними меблями.
Фейк виявила австралійська професорка Тесса Морріс-Сузукі. Наварро ж заявив, що це був «жарт, що ховався на очах у всіх роками». Рон Вара – анаграма прізвища Наварро. Мовляв, він «висловлює точки зору і має суто розважальну цінність, а не є джерелом фактів». Не так весело було видавцю книг Наварро компанії «Pearson» – одному з найбільших у світі видавництв навчальної літератури. Компанія заявила, що має суворі стандарти, і пообіцяла в усіх перевиданнях вказати, що книжка містить вигаданого персонажа.
Але навіть зі справжніми експертами варто бути обережним – з різних причин. Які бувають маніпуляції з експертними оцінками, і що робити, аби не стати їхньою жертвою, – читайте в уривку з мого посібника.
Маніпулювання експертними оцінками
Наступний метод перекручування реальності використовує псевдоекспертів або спотворює слова реальних експертів.
4.1. Псевдоексперти і аналітичні центри
Справжні експерти цінують свою репутацію і найчастіше відомі на місцевому рівні і у професійному середовищі, тоді як псевдофахівці часто з’являються один раз, а потім зникають. Аби перевірити справжність експерта, варто подивитися його або її біографію, сторінки у соціальних мережах, сайт, статті, коментарі в інших медіа і відгуки колег про його або її діяльність.
30 вересня 2014 року газета «Вечірня Москва» опублікувала інтерв’ю з латвійським політологом Ейнарсом Граудінсом, якого представили як «експерта ОБСЄ». Однак ця людина не мала жодного стосунку до ОБСЄ (Організації з безпеки і співпраці у Європі). Це підтвердила місія ОБСЄ в Україні у своєму офіційному Twitter.
Порада. Спочатку знайдіть цих експертів на сайті відповідної організації. Якщо їх там немає, зверніться в організацію. Найпростіший спосіб зробити це – через Twitter або Facebook. Організації з хорошою репутацією зацікавлені в припиненні поширення дезінформації про них і про їхніх експертів.
Деякі псевдоексперти з’являються у медіа часто. «НТВ» в Росії повідомив про «бурхливу реакцію на Заході», викликану заявою Володимира Путіна від 3 березня 2018 року, що США більше не є провідною військовою державою. Цю думку висловив Даніель Патрік Велч, якого представили американським політичним аналітиком.
Однак «The Insider» за допомогою Google-пошуку виявив, що Велч називав себе «письменником, співаком, перекладачем, поетом». Іноді публікував статті в маловідомих онлайн-виданнях, в яких критикував політику США як мілітаристську і експансіоністську, співчував бойовикам на Сході України і називав офіційна владу України «хунтою, контрольованою Вашингтоном». У Росії до нього звертаються найбільші інформаційні агентства і телекомпанії та беруть у нього коментарі.
Те, що здається авторитетним аналітичним центром, також може виявитись сумнівним.
Старший співробітник «Atlantic Council» Брайан Меффорд розвінчав одну з таких організацій, яка називалася Центром глобального стратегічного моніторингу. Його неправдиво згадали на сайті цієї фейкової організації як експерта. Йому так і не вдалося знайти на сайті контактну інформацію, щоб попросити видалити своє ім’я.
Меффорд написав, що сайт Центру виглядав як вражаючий і продуманий сайт новин і думок. Але легко було зрозуміти, що організація – фейкова. По-перше, сайт публікував аналітичні матеріали та матеріали реальних поважних дослідницьких інститутів, вочевидь, без їхнього дозволу. Потім ці якісні матеріали змішували з «новинами» із джерел, контрольованих Росією, без посилання на них. Сайт також публікував сфальсифіковані статті від імені видатних вчених-аналітиків.
4.2. Вигадування експертів з нуля
Іноді в засобах масової інформації як експерти виступають цілком фейкові особи, які просувають певні політичні погляди або підштовхують аудиторію до певних рішень.
Наприклад, «Старший аналітик Пентагону Росії LTC Девід Джуберг» вів популярну сторінку у Facebook і часто цитувався в українських і російських ЗМІ як інсайдер Пентагону за темами, що стосуються України та Росії. Він позиціонував себе як реальну людину. Низка відомих російських опозиціонерів часто цитували «Джуберга» як шанованого аналітика.
Розслідування Bellingcat виявило, що Джуберг був уявним персонажем, пов’язаним із групою людей усередині США з оточення американського фінансиста Дена К. Рапопорта. Кілька його особистих друзів і професійних контактів допомогли створити цей фейк. Фотографії друга з коледжу використовували для представлення Джуберга, а деякі друзі Рапопорта писали про Джуберга, ніби він був реальною людиною.
Іншим прикладом є Дрю Клауд, якого іноді цитують як одного з провідних «експертів» зі студентських кредитів у США. Як виявилося, цієї людини не існує. Він передав історії студентських позик журналістам і запропонував робити інтерв’ю з ним електронною поштою. Часто з’являвся на сайтах фінансових консультантів як запрошений учасник або герой інтерв’ю. Не зізнавався, в якому коледжі вчився, але казав, що брав студентські позики. Коли люди зверталися до Клауда як до експерта, часто пропонував їм рефінансувати свої кредити.
Проект «Хроніка вищої освіти» показав, що Клауд був фіктивним персонажем, створеним «The Student Loan Report» – сайтом компанії, яка займається рефінансуванням студентських позик.
4.3. Перекручення заяв експертів або приписування вигаданих заяв реальним експертам
Часто маніпулятори спотворюють зміст слів експертів, зокрема, вириваючи фрази з контексту.
У травні 2018 року твіти та повідомлення в блогах про заяву педагога із сексуальної освіти Дінн Карсон стали вірусними у соціальних мережах. Користувачі нібито запитували у неї поради, й вона сказала, що батьки мають попросити дозволу дитини, перш ніж змінювати їй підгузки.
Це було перебільшенням. Вона сказала, що батьки можуть запитати дітей, чи можна поміняти їм їхні підгузки, аби навчити їх, що «їхня відповідь має значення», зазначивши, що, насправді, неможливо отримати їхню згоду, з’ясував «Snopes».
Бувають випадки, коли думки реальних експертів цілковито підробляють. Аби перевірити їх, відвідайте сайт аналітичного центру або організації, з якими пов’язаний експерт. Проаналізуйте фокус їхніх досліджень, заяв або статей. Чи узгоджуються вони з підозрілою новиною?
Яскравим прикладом була стаття «CGS Monitor» «Американські жертви терору вимагають справедливості» (статті і сайту вже не існує – прим. автора). Це був напад на альянс США і Саудівської Аравії, нібито написаний відомим аналітиком щодо Близького Сходу Брюсом Ріделем з Інституту Брукінгса. Але коли його запитали про це, Рідель підтвердив, що він не писав цієї статті.
Було багато підказок, що стаття не була написана носієм англійської мови, пише «Atlantic Council». Неправильний порядок слів, часта відсутність артиклів, таких як «а» і «the», дають підстави припустити, що текст переклав англійською російськомовний автор.
«CGS Monitor» використовував цілу стратегію: передрукував кілька статей, справді, написаних Брюсом Ріделем. Таким чином, підробка серед них могла залишитися непоміченою і зійти за оригінал. Використання таких методів фальсифікації не обдурить експертів у регіоні, але може ввести в оману когось, хто не знайомий із цією цариною знань, займається дослідженнями або редагує «Вікіпедію», як у цьому прикладі.
4.4. Маніпуляції при перекладі слів експерта
Цей метод часто використовують при перекладі з англійської на інші мови. Протидійте цьому, знайшовши оригінальний матеріал і переклавши його заново.
Західні країни, включно з Німеччиною, запровадили економічні санкції щодо Росії після незаконної анексії Криму у березні 2014 року.
Але в офіційній стенограмі Кремля від 26 жовтня 2017 року промова Президента Німеччини Франк-Вальтера Штайнмаєра про Крим відредагована: в російському перекладі слово «анексія» замінено словом «возз’єднання».
Подібна «помилка перекладача» сталася і 2 червня 2015 року, коли російське інформаційне агентство «РИА Новости» опублікувало статтю з посиланням на блог «Financial Times». «StopFake» виявив, що стаття «РИА Новости» опустила негативні згадки Росії і містила спотворені переклади і позитивні характеристики анексії.
*Вперше посібник Ольги Юркової «Шість технологій створення фейкових новин і прості інструменти для їхнього викриття» було опубліковано на ресурсному центрі Глобальної мережі журналістів-розслідувачів (Global Investigative Journalism Network). Уривки з посібника публікуються на Uchoose з дозволу авторки та адміністрації сайту.
