Як відстежувати війну
Під час війни інформація про її перебіг – це також потужна зброя, здатна окрилити або деморалізувати мільйони людей. Саме тому інформаційна гігієна тут надзвичайно важлива. У цьому матеріалі спробуємо підсумувати принципи та інструменти відстеження інформації, пов’язаної з бойовими діями.
Перша заповідь – тільки офіційні українські джерела (Генштаб, Міноборони, Офіс Президента, Генпрокурор тощо). Вони, як правило, подають інформацію не так швидко, як би хотілося, але це запорука перевіреності. Також не варто забувати, що певна інформація чутлива, тому держава має право її не оприлюднювати, щоб не нашкодити перебігу бойових дій. Це стосується точної локації прильотів і руйнувань, оперативних зведень із багатоетапних воєнних операцій і так далі.
Серед українських офіційних джерел іноді може трапитися ситуація, коли різні джерела подають дещо відмінну інформацію. Тут варто пам’ятати про інституційну наближеність. Скажімо, Генштаб матиме точнішу інформацію про ситуацію на фронті, ніж народний депутат, а народний депутат краще подасть інформацію з Парламенту, ніж Генштаб.
Також варто пам’ятати, що ворог мімікрує під українські офіційні джерела. Треба уважно перевірити, чи це часом не підробка. Найчастіше таке трапляється з телеграм каналами, де існує багато клонів.
Щоб краще розуміти ситуацію, дещо сухувату інформацію з офіційних джерел можна зіставити з картами. Сервіс deepstatemap показує актуальний стан лінії фронту. Інформація оновлюється раз на день. Розробники сервісу попереджають, що оновлення відбуваються із запізненням, і цей ресурс не варто використовувати для прокладання маршрутів евакуації тощо.
Сервіс liveuamap також подає карту України з актуальною лінією фронту, а також новини у формі міток на карті (з офіційних джерел). Клікаючи на новини, можна краще розуміти, де і що відбувається.
Інформація, отримана від наших військових, блогерів і репортерів, які безпосередньо перебувають на фронті, фрагментарна. Тобто вона може бути точною щодо певної локації, але не передає оперативну ситуацію на більшій ділянці фронту. Наприклад, якщо певний підрозділ опинився в дуже складній ситуації, то з перспективи саме цієї локації може скластися враження, що «усе пропало», але, насправді, у цей самий час може вирішуватися доля територій чи підрозділів значно більшого масштабу. Репортер не може бачити того, що бачить Генштаб (друга заповідь).
Окрім офіційних новин, репортажів і карт, важлива також експертна аналітика. Цей жанр інформації передбачає широкий і глибокий аналіз доступної інформації, порівняння з різними прецедентами, висновки та прогнози. Гарний військовий аналітик повинен мати достатній військовий досвід, знати історію та особливості багатьох воєнних конфліктів, вміти працювати з інформаційними джерелами (вибирати тільки перевірені), мати послужний список прогнозів, що справдилися. Зараз доволі популярні і українські аналітики, на кшталт Олега Жданова, і закордонні, на кшталт Тома Купера чи Агіла Рустамзаде. Читаючи чи слухаючи аналітиків, варто пам’ятати, що хай там як переконливо вони звучать, їхні прогнози – це тільки прогнози (третя заповідь).
Ну, і якщо уже зовсім нудно, або вас таки тягне подивитися – «а що там кажуть за поребриком», то варто пам’ятати про четверту заповідь – Росія переважно бреше, і п’яту – помий очі та вуха фактчеком. Росію стільки разів ловили на брехні, що закрадаються певні сумніви, чи оперує вона фактами, взагалі. Українські фактчекінгові організації регулярно аналізують кремлівську маячню та спритно викривають її найтонші маніпуляції.
Шоста заповідь – російські ліберали – все одно російські, навіть якщо вони нібито критикують Путіна. Кремлівська машина пропаганди працює різними методами з різними авдиторіями. Не всі такі прямолінійні, як Скабєєва чи Сольовйов, трапляються також багатолітні консерви, що втираються в довіру і хитрими методами сіють сумніви та ненав’язливо просувають потрібні меседжі. Тому запоребриківську інформацію (включно з лібералами та колаборантами, на кшталт «Страни») категорично не радимо. Найлогічніший спосіб споживання російської інформації – крізь призму фактчекінгового аналізу, коли ви отримуєте брехню або маніпуляцію відразу з фаховим спростуванням.
Сьома заповідь – не поспішай з висновками. Навіть перевірені джерела та аналітики можуть проковтнути вкид. Саме тому варто почекати підтвердження з кількох джерел, а уже потім робити висновки.
Восьма заповідь стосується безпосередніх свідків бойових дій, прильотів і переміщення техніки. З’являється спокуса і самим стати джерелом інформації у соцмережах. Але їх, на жаль, читають не тільки наші, але і вороги. Слід дуже уважно фільтрувати те, що ви викидаєте в інформаційний простір.
Дев’ята заповідь – відпочивайте від інформаційних потоків. Від самого початку широкомасштабного вторгнення багато людей прикипіло до джерел інформації. Це шкідливо для психіки і сильно втомлює. Варто робити детокс, якщо це, звісно, дозволяє ваша ситуація.
Десята заповідь – praemonitus, praemunitus, тобто поінформований – значить озброєний. Це латинське прислів’я можна дещо розширити і парафразувати: хто дотримується інформаційної гігієни під час війни, той значно легше пройде це страшне випробування.
*ілюстрація Нікіти Тітова
