Розмова про середовище українських інтернет-ЗМІ та правила особистої і цехової медіа-гігієни

В умовах інформаційної війни або ти здобуваєш інформацію, або інформація здобуває тебе. У джунглях українських інтернет-ЗМІ водиться багато всякого: пропагандистські фейки, які поширюють дешеві, але популярні сайти «зливні бачки», маніпуляції, проплачені матеріали (так звана джинса), дезінформація, халтурна робота. Іноді популяцією якогось із цих видів починає просто кишіти, і читачі самотужки (часом за них це роблять алгоритми соцмереж) будують в інформаційних джунглях бульбашки фільтрів, коли до них доходить інформація тільки з улюблених джерел. Існують, щоправда, організації, які намагаються якось впливати на цю бурхливу сферу. Одна з них – це Інститут масової інформації. З медіа-експерткою Оленою Чурановою ми поспілкувалися про те, як зробити так, щоб інформацію таки здобували ви, а не вона вас.

Які найважливіші проекти зараз веде ІМІ?

По-перше, ми проводимо моніторинг контенту наших ЗМІ, наскільки він відповідає стандартам. Ми концентруємось на онлайн-медіа, а «Детектор медіа» більше моніторить телебачення. Окрім стандартів, нас цікавить поширеність джинси. Це особливо актуально перед виборами. Ще один напрямок – «Барометр свободи слова»: щомісячне відстеження порушень прав працівників ЗМІ. Наша мережа з 20 регіональних представників відстежує ці параметри по всіх регіонах. Окрім цього, у нас є юристи, які можуть допомагати журналістам у судах, надавати юридичні консультації тощо. У нас є бронежилети і каски, які ми даємо в оренду журналістам, які їздять у зону конфлікту на Сході. Також ми проводимо спеціалізовані тренінги, розповідаємо про стандарти, медіа-етику, фізичну безпеку. Словом, ми працюємо над покращенням якості журналістики.

А які саме стандарти ви пропагуєте? 

Ми популяризуємо світові новинні стандарти: достовірність, тобто покликання на джерело інформації, точність опису, баланс думок різних сторін, коли висвітлюється конфлікт, а також повноту, відокремлення фактів від коментарів, з чим у нас дуже часто проблеми. Наші журналісти нерідко пишуть в новинних матеріалах свою оцінку ситуації, хоча в цьому жанрі такого робити не можна, це ж не репортаж. Коментарі мають бути чітко відокремлені. 

Чи змінюються зараз медіа? 

За останній рік побільшало маніпуляцій. Ця проблема, як і фейки, не з’явилася вчора, але гірша ситуація саме з маніпуляціями. Якщо ми говоримо про сайти «Страна», «Вєсті» і так далі, то це якась недожурналістика, бо вони називають себе ЗМІ, але, проаналізувавши їхній контент, можна побачити, що стандартів там не дуже дотримуються. У них є джерела, вони точно передають цитати, але заголовок або кінцева фраза часто маніпулятивні. Хитрі маніпуляції гірші за прямі фейки. І саме такого побільшало, оскільки почався передвиборчий процес. 

Які прийоми маніпулювання найчастіше використовують?

Ми проаналізували 50 найпопулярніших в Україні новинних сайтів. Найпоширеніші явища – це маніпулятивність заголовку і маніпуляції з емоціями. З маніпулятивним заголовком ситуація цікава, бо журналісти хочуть привернути увагу до свого матеріалу. Тут важливо не переступати межі, бо усім треба кліки і гроші від рекламодавців, але якщо заголовок не відповідає тексту, то це обман аудиторії. У російській пропаганді це один з основних інструментів поширення фейків, коли у заголовку подається зовсім інша інформація, ніж у тексті новини. Маніпуляції з емоціями – це порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів. Також ми відстежували кількість недостовірних новин, що використовують пустопорожні формулювання «Експерти повідомили…», «Люди вважають…», «Українці вважають…»  Такого також дуже багато. 

А як виглядає ситуація з джинсою? 

Її дуже багато, повсюди. І навіть нема такого, щоб якийсь сайт тільки якогось одного політика підтримував. Таке враження, що гроші не пахнуть, і сайти готові піарити всіх, хто заплатить – і «Опозиційний блок», і Порошенка. На телебаченні джинси більше. Телебачення – це найпопулярніший ЗМІ, якому українці більше довіряють (70 % людей дивляться телебачення), тому кандидати саме туди спрямовують свою силу і гроші. Ми розуміємо, що національні сайти можуть якось дати собі раду, а от для регіональних джинса – це одна з форм виживання. ЗМІ не розуміють, як можна під час виборів не отримати оце додаткове фінансування.

Чи дають якісь результати моніторинги і фактчекінгові проекти?

За роки проведення моніторингів дотримання стандартів і джинси ми побачили, що ЗМІ намагаються ставати кращими, вони орієнтуються на наш рейтинг. Наприклад, кілька років тому у «Ліги» не були надто добрі показники, а сьогодні вона в лідерах. І вони цим пишаються. ЗМІ працюють над собою, але перед виборами усе змінюється. 

Зараз у нашому інтернетовому медіа-полі популярні так звані зливні бачки. Як би ви охарактеризували це явище?

Вони почали активно розвиватися у рамках російської інформаційної війни, бо саме через них активно поширювалися різні фейки. Деякі з них перетворюються на повноцінні редакції. Наприклад, «Ukraina.ru» чи «Політнавігатор». Це нібито повноцінні сайти з редакціями, але якщо придивитися, то вони публікують набір фейків. Окрім них, є ціла мережа сайтів, які репостять і поширюють фейковий контент. Нещодавно з’явилися «Знай.юа» і «Політика». Вони поширюють не так багато фейків, як маніпулятивної інформації. Усі ці ресурси засмічують простір і заплутують авдиторію. Контенту стає багато і ми уже не знаємо, кому вірити. Це одне із завдань пропаганди – зробити так, щоб ми нікому не довіряли, не могли зрозуміти, де правда, а де брехня. 

Але це ж популярне джерело інформації, чи не так? 

На жаль, так. Я навіть бачу у транспорті, що люди активно їх читають. Ці ресурси, знову ж таки, використовують наживку заголовком, на кшталт, «Ці фотографії змінять ваше життя…», «Ця інформація переверне ваш світ!!!» Вони гарно працюють з оптимізацією за пошуковим запитом, платять за просування і вміло грають на емоціях та улюблених темах – страх, смерть і секс. На жаль, це свідчить про рівень медіа-грамотності населення, яке споживає цю інформацію. 

Як з цим боротися? 

Розвивати медіа-грамотність, звертатися до фактчекінгових організацій, дивитися, чи згадуються сайти у спростовуваннях. Якщо ресурс декілька разів ловили на поширенні фейків, то заходити туди не варто. Це велика проблема, бо такі речі слід вивчати ще змалку. Батьки мають вчити дітей і школи мають працювати. Ніхто не подбає про інформаційну безпеку замість вас, це треба робити самотужки. 

У світі зараз тенденція недовіри до традиційних медіа. Чи Україна також підтримує цей тренд? 

У нас він так само є. У цьому винні самі медіа, вони незадовільно працюють, десь щось не перевіряють і пускають у тираж. А ще різні ЗМІ абсолютно по-різному висвітлюють одну і ту ж подію, і коли люди це бачать, то не розуміють, кому вірити. Я недавно мала лекцію у школі, діти до мене підходять і питають, чи можу я пояснити, що відбулося з нашими моряками, яких захопила Росія. От, власне, якщо у дітей є такі питання, то це показує, як працюють наші ЗМІ. 

Окрім цього, у нас так само, як і по всьому світу, діють інформаційні бульбашки. Кожен створює навколо себе інформаційне поле і вибирає певне коло джерел інформації. І навіть якщо з’являються ЗМІ, що дбають про достовірність, але їхні публікації не входять в інформаційну бульбашку читача або не відповідають його уявленням про світ, то він їх просто не побачить.