6 навичок критичного мислення
У 1987 році Американська філософська асоціація ініціювала ґрунтовне дослідження викладання критичного мислення в американській системі освіти. Вирішили застосувати так званий Дельфійський метод – зібрати експертів (залучили 46 теоретиків і викладачів критичного мислення), аби ті під час дискусії визначили спільні дефініції та методики. Далі ми подаємо «дельфійську» класифікацію шести основних навичок критичного мислення:
1.Інтерпретація: усвідомлювати та виражати значення широкого спектру досвідів, ситуацій, даних, подій, суджень, конвенцій, поглядів, правил, процедур і критеріїв.
1.1 Категоризація:
– сприймати та/або відповідно формулювати категорії, відмінності та схеми для кращого розуміння, опису та характеристики інформації;
– описувати досвід, ситуації, думки, події і т.д., щоб вони набували зрозумілого значення, відповідної категоризації, логічність відмінностей чи схеми упорядкування.
1.2 Розкодування значення:
– виявити, наблизити і описати інформаційний зміст, можливі ефекти, функції, наміри, мотиви, ціль, соціальне значення, цінності, погляди, правила, процедури, критерії або логічні зв’язки, виражені в конвенційній комунікації, зокрема, у мові, соціальній поведінці, малюнках, цифрах, графіці, таблицях, схемах, знаках і символах.
1.3 Висвітлення значення:
– перефразувати, зробити прозорими контекстуальні, конвенційні та препаровані значення слів, ідей, концептів, тверджень, поведінки, малюнків, знаків, графіки, символів, правил, подій чи церемоній за допомогою опису, аналогії, фігуративних висловлювань;
– використовувати опис, аналогію та фігуративні висловлювання, щоб позбутися нечіткості, двозначності.
2. Аналіз: ідентифікувати логічні зв’язки (очевидні та приховані) між твердженнями, питаннями, концептами, описами та іншими формами репрезентації, що мають виражати погляди, судження, досвід, причини, інформацію чи думки.
2.1 Перевірка ідей:
– визначити роль, яку відіграють (або мають відігравати) різні висловлювання в контексті аргументації та переконування;
– визначити терміни;
– порівняти ідеї, концепти і твердження;
– ідентифікувати проблеми та визначити їхні компоненти, концептуальні взаємозв’язки цих частин.
2.2 Визначення аргументів:
– проаналізувати твердження, описи, графічну репрезентацію – чи вони виражають (мають виражати) аргументи на користь певної ідеї, думки, точки зору.
2.3 Аналіз аргументів:
– якщо зафіксовано підтримку певної ідеї, думки, точки зору, – визначити та розрізнити а) який висновок головний, б) основні гіпотези та причини, використані для підтримки головного висновку, в) подальші гіпотези, використані для підтримки основних гіпотез, г) додаткові невиражені елементи аргументації, такі як проміжні висновки, несформульовані припущення та передумови, ґ) загальну структуру аргументації або запланованого логічного ланцюга, д) будь-які елементи, що містяться у висловлюваннях, котрі подаються не як аргументи, а як їхнє тло.
3. Оцінка: оцінити вірогідність тверджень, інших висловлювань та описів, що стосуються сприйняття людини, досвіду, ситуації, судження, поглядів чи думки; оцінити силу логічних зв’язків (очевидних та прихованих) між твердженнями, описами, питаннями та іншими формами репрезентації.
3.1 Оцінка тверджень:
– розпізнавати фактори, потрібні для оцінки ступеню достовірності джерела інформації чи думки;
– оцінити контекстуальну відповідність питань, інформації, принципів, правил чи процедурних інструкцій;
– оцінити прийнятність, рівень імовірності чи правдивості досвіду, ситуації, судження, погляду, думки.
3.2 Оцінка аргументів:
– оцінити, чи припущення з аргументації вказують на правдивість (дедуктивно точну) або високу імовірність (індуктивно виправдану) висновку;
– поставити питання чи заперечити, якщо це виявить слабкі сторони аргументу;
– визначити, чи аргумент спирається на фальшиві або сумнівні припущення, і вирішити, наскільки це впливає на його силу;
– розрізняти справжні та несправжні узагальнення;
– оцінити реальну силу припущень аргументу з перспективи прийнятності аргументу;
– визначити реальну силу планованих та непланованих наслідків аргументу з перспективи прийнятності аргументу;
– визначити, наскільки додаткова інформація посилює або послаблює аргумент.
4. Висновок: ідентифікувати та зберегти елементи, необхідні для виведення обґрунтованого висновку; сформувати припущення та гіпотези; взяти до уваги відповідну інформацію, вивести наслідки з даних, тверджень, принципів, доказів, суджень, поглядів, думок, концептів, описів, питань та інших репрезентативних форм.
4.1 Отримання доказів:
– розпізнати припущення, які потребують доведення, сформулювати стратегію для збору інформації, що посилить припущення;
– оцінювати інформацію, необхідну для визначення прийнятності, правдоподібності та інших позитивних якостей певної альтернативи, питання, теорії, гіпотези чи твердження; визначити надійні стратегії збору інформації.
4.2 Аналіз альтернатив:
– сформулювати кілька альтернативних вирішень проблеми, сформувати серію припущень, спроєктувати альтернативні гіпотези щодо події, розбудувати різні плани для досягнення того самого результату;
– розглянути передумови, спроєктувати серію можливих наслідків від рішень, позицій, політики, теорій і поглядів.
4.3 Підсумовування:
– застосувати відповідні способи узагальнення, щоб визначити, яка позиція, думка, точка зору має здомінувати в цій ситуації;
– якщо є твердження, описи та інші форми репрезентації з належною логічністю, слід розвивати логічні зв’язки, висновки та передумови, що їх підтримують, гарантують, передбачають, зумовлюють.
– застосовувати різні підвиди аргументації, зокрема, аналогії, арифметику, діалектику і т. д.;
– визначити, який із можливих висновків найбільш аргументований і має найбільше доказів, а які слід відкинути або вважати менш правдоподібними.
5. Пояснення: сформулювати результати аргументації; виправдати аргументацію з точки зору доказів, концептів, методів, критеріїв і контексту, на який вона спирається; підсумувати аргументацію у формі чітких тверджень.
5.1 Формулювання результатів:
– сформулювати точні твердження, описи, репрезентації результатів мислення, щоб проаналізувати, оцінити, зробити висновки та перевірити їх.
5.2 Захист процедур:
– представити твердження, пов’язані з доказами, концептами, методологією, критеріями та контекстом, використані при творенні інтерпретацій, аналізу, оцінки та висновків, щоб можна було точно визначити, оцінити, виправдати ці процеси для самих себе, для інших та/або виправити недогляди.
5.3 Презентація аргументів:
– надати причини для прийняття аргументу;
– врахувати застереження щодо методу, концептуалізації, доказів, критеріїв або контекстуальної відповідності висновкових, аналітичних чи оціночних суджень.
6. Саморегуляція: свідомо моніторити власні мисленнєві процеси, використані елементи, отримані результати, зокрема, застосовуючи навички в аналізі та оцінку висновкових суджень із перспективи перевірки, підтвердження або виправлення мислення та його результатів.
6.1 Самоперевірка:
– проаналізувати власне мислення і перевірити результати та використання мисленнєвих навичок;
– вдатися до критичної та вдумливої пост-мисленнєвої самоперевірки думок та аргументації, що їх підтримує;
– оцінити, наскільки мислення потерпає від браку знань, стереотипів, упереджень, емоцій та інших факторів, що впливають на об’єктивність та раціональність;
– оцінити власні мотиви, цінності, ставлення та зацікавлення з перспективи браку упереджень, чіткості думок, вичерпності, об’єктивності, правдоподібності, раціональності в аналізі, інтерпретації, оцінці, висновках і висловах.
6.2 Самокорекція:
– там, де самоперевірка виявить помилки та недоліки, застосувати процедури, щоб виправити, якщо можливо, помилки та їхні причини.
Методологія, розроблена групою теоретиків і практиків критичного мислення, цікава тим, що розширює інструментарій, дає комплексний підхід і можливість перевіряти себе на кожному етапі мислення
Більше інформації у PDF-звіті.
- Запрошуємо читачів також прочитати цікаву статтю “Теорії змови: абетка здорового скептика” та пограти у першу політичну гру від Uchoose.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
Тарас
Чуть складновато