Англійська мова в Україні

28 червня президент вніс до Верховної Ради проєкт закону про статус англійської мови. Здійнялася палка дискусія через норми, які стосуються українського дубляжу кіно, хоча проблема, насправді, значно ширша і потребує ґрунтовнішого аналізу.

Щоб зрозуміти загальний контекст, варто звернутися до соціології. У грудні 2022 та січні 2023 року КМІС провів дослідження суб’єктивної оцінки володіння іноземними мовами в Україні

61% респондентів (18+) стверджують, що в них немає потреби у знанні іноземної мови для професійної діяльності. Водночас 51% володіє англійською мовою певною мірою. Читати, писати та спілкуватися на побутові та професійні теми нею можуть 23% українців.

Чи достатні це показники? Важко сказати, чи цифра у 23%, насправді, відповідає дійсності, оскільки рівень викладання англійської у нашій системі освіти залишає бажати кращого. І певна кількість респондентів може вважати, що достатньо нею володіє до першого контакту з нейтів-спікером або статті в британських чи американських медіа. Рівень «Гу із он дьюті тудей?» та «Лондон із зе кепітал оф Ґрейт Брітан», насправді, недостатній.

Щодо необхідності англійської для професійної діяльності, то, звісно, є певний перелік професій, які можуть без неї обійтися (у рази нижчий за 61%), але факт залишається фактом – англійська зараз відіграє роль мови глобальної науки, інформаційних технологій, бізнесу, міжнародних відносин, поп-культури тощо. Тому важко уявити собі професіонала, який прагне не відставати від світових тенденцій і вважає, що може обійтися без англійської.

Соціологія і мій приватний досвід перекладача, який мав справу з різними чиновниками та спеціалістами по всій країні, вказують на те, що проблема володіння англійською у нашій країні є.

Тепер щодо самого закону. Перша стаття «Статус англійської мови в Україні» викликає певні питання. Англійську пропонується визнати «мовою міжнародного спілкування в Україні».

Цей термін походить від радянського «мова міжнаціонального спілкування», який стосувався російської та прикривав русифікаційні наміри. Визначення самого терміну «мова міжнародного спілкування» у проєкті закону відсутнє.

У міжнародній спільноті прийнято вживати інший термін – «міжнародна допоміжна мова» (International auxiliary language), тобто мова, яку використовують для комунікації між особами, які не володіють спільною мовою; мова, яка допомагає, але не витісняє інші. Цей термін видається значно доречнішим. Під нього також підпадає, наприклад, мова жестів чи шрифт Брайля. Можна було б увести у правове поле саме його і розробити проєкт закону про міжнародні допоміжні мови в Україні, ґрунтовно прописати це поняття, щоб воно не суперечило нормам закону про забезпечення функціонування української мови як державної, і поширити його на англійську як міжнародну лінґва франка та мовні засоби для людей з інвалідністю (які також потрібно стандартизувати і належним чином імплементувати задля інклюзивності).

Що пропонує президентський проєкт закону про англійську? Зобов’язати володіти нею держслужбовців категорії А, Б та В, голів місцевих держадміністрацій та їхніх заступників, військовослужбовців-офіцерів, поліцейських середнього та вищого складу, прокурорів, податківців, митників, прикордонників, працівників екстрених служб. Англійська стає обов’язковою для всієї сфери освіти, і нею повинна дублюватися інформація у сфері транспорту, на сайтах держустанов, на музейних експозиціях. Медпрацівники зобов’язані вміти вести нею комунікацію, а чиновники – кореспонденцію.

І найскандальніший пункт 4 Статті 9: «Іноземні фільми, мовою оригіналу яких є англійська мова, демонструються у кіновидовищних закладах мовою оригіналу із субтитруванням державною мовою». З уточненням у перехідних положеннях: «Частка фільмів, визначених у частині четвертій  статті 9 цього Закону, що демонструються у кіновидовищних закладах мовою оригіналу із субтитруванням державною мовою, у 2025 році становить 50%, у 2016 році 75%, з 2027 року 100%».

Усі пропозиції, окрім кіносфери, видаються цілком логічними не тільки у контексті євроінтеграції, але і простого включення України в глобальний контекст. Туристи, за умови повної імплементації цих норм, почуватимуться в Україні значно комфортніше, міжнародна співпраця значно спроститься.

Якщо ж говорити про кіно, то цілком виваженою видається позиція Микити Потураєва, голови Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики.

По-перше, він не вважає, що норма вб’є український дубляж, бо вона не поширюється на телебачення та стрімінгові платформи. По-друге, на його думку, субтитри – це обмеження прав людей із поганим зором і дітей, які не вміють читати. По-третє, він виступає за паритетні квоти дубльованої та субтитрованої продукції.

Насправді, питання дубляжу стосується не тільки української мови. Навіть найпрофесійніший переклад і дубляж не можуть передати усі сто відсотків оригіналу, і було б добре закривати різні запити глядачів – насолоджуватися неторканим оригіналом і ненапружено споглядати фільм рідною мовою. Квоти можуть у цьому допомогти.

Президентський закон також варто було б удосконалити інтеграцією міжнародної системи рівнів володіння англійською. Можна запровадити різні рівні (від A1 до C2) для різних держслужбовців. Це спростить розробку державних екзаменів і допоможе ефективніше перевіряти рівень володіння мовою. Різним держслужбовцям доречно розробити спеціалізовані курси англійської з певним набором термінів і лексики. Бо, окрім загального володіння граматикою і розмовною лексикою, для ефективної роботи треба оперувати також спеціалізованими термінами.

Журналіст

Залиште коментар

one × three =