Бути готовим до війни та робити неможливе

Початок великої війни у лютому 2022 року здебільшого застав українців зненацька. Але були і є такі, хто бачив цю війну та окупацію від самого її початку, коли російські війська загарбали Крим та частину Донбасу. Таким є мешканець Лисичанська Роман Козодой.

   

Роман Козодой (в зеленому) з частиною команди ГО «Добро Лисичанськ».

На початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну Роману Козодою було 26 років. Чоловік цікавився геополітикою та стежив за прогнозами іноземних профільних спеціалістів. Роман згадує, що зі всією серйозністю поставився до експертних оцінок у міжнародних виданнях, де обговорювалось повномасштабне вторгнення росії в Україну ще з листопада 2021 року. І найперше, що Романа змушувало прислухатись до цих оцінок — це власний досвід та згадка про 2014 рік. 

Сам Роман родом з району заводу гумовотехнічних виробів, що у напрямку тимчасово окупованого Луганська. Цей район, як і весь Лисичанськ, перебував під російською окупацією з 22 травня по 24 липня 2014 року. І хоча на той момент Роман навчався у Київському університеті, після його закінчення він повернувся у рідне місто, щоб працювати на розвиток громади.

Досвід не підвів

Громадська організація «Добро Лисичанськ» була заснована Романом Козодоєм на Луганщині у 2020 році. Тоді робота полягала у допомозі навчальним та медичним закладам Лисичанська. Саме завчасна підготовка та чіткі плани та розуміння ситуації допомогли волонтерам в перші дні повномасштабного вторгнення надати допомогу тим, хто її потребував найбільше. А вже після окупації Лисичанська  команда “Добро Лисичанськ” почала свою діяльність у прифронтових населених пунктах, а згодом й на деокупованих територіях.

«До нас у Луганську область збиралися приїхати наші друзі та партнери зі Швейцарії. Це було у грудні. Проте вони скасували візит, оскільки довіряли повідомленням західних розвідок про загрозу великої війни», — розповідає Роман Козодой. 

Волонтери усвідомлювали та знали з досвіду окупації 2014 року, що у випадку швидкого просування російських військ, вони мають допомогти собі та жителям свого міста.

 

У штабі «Добро Лисичанськ» волонтери будують плани

«Ми почали ґрунтовно готуватися до повномасштабного вторгнення за місяць до того, як це сталося. Тобто десь у січні 2022 року. Люди, з якими нам довелося стикатися, до цього були налаштовані скептично, казали, що це марна трата грошей. Але ми намагалися готуватися так, щоб, якщо не буде війни, то ці закуплені речі змогли використати у своїх майбутніх проєктах. Ми робили подвійну роботу, але перестраховувалися. Створили три плани: на випадок евакуації, на випадок мобілізації частини команди та на випадок окупації», — пригадує волонтер.

Тож, ще до початку повномасштабного вторгнення волонтери почали купувати речі, які мали стати у пригоді. Це, зокрема, пів тони дизельного пального та стільки ж бензину, дрова, газові балони, генератори, рації та інші засоби звʼязку, продукти тривалого зберігання, медикаменти та засоби гігієни. 

Волонтери готуються до повномасштабного вторгнення

 

«У мене досі залишились документи про купівлю цього всього, бо ми купували все офіційно, через розрахунковий рахунок організації. Ми розуміли, що у випадку війни зв’язок у будь-якому разі «ляже», тому ми купили комплект з семи рацій з додатковими антенами та батареями. Закупили спеціальні обігрівачі для води, булер’яни (печі тривалого горіння — ред.), батарейки, ліхтарики, бензопили. Ми розуміли, що все це буде потрібно», — каже Роман.

Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну: спогади волонтера

«23 лютого мені зателефонував друг, він сказав: «Дивись, Ром, все, до чого ми готувалися, має початися у найближчі 24 години». У нього ця інформація була з перевіреного джерела. Не було підстав їй не довіряти, інформація була чітка і зрозуміла. Я був готовий. Ми працювали, не панікували, робили все, що запланували», — розповідає Роман Козодой.

За словами Романа, команда «Добро Лисичанськ» психологічно була готова до повномасштабного вторгнення, тому вже на ранок 24 лютого 2022 року, коли росіяни перейшли через кордон, волонтери зібралися у своєму штабі, щоб обговорити подальші дії. Найперше, що було зроблено, – це підготовлено приміщення до прийому людей. Тоді по місту розклеїли оголошення про те, що їх організація надає гуманітарну допомогу. 

Черга за гуманітарною допомогою біля штабу «Добро Лисичанськ»

«Ми готувалися до найгіршого і думали, що фронт рухатиметься швидко, а у нас буде максимум пів дня чи день на укріплення, а потім — чи піти в армію, чи евакуюватися від окупації. Магазини, банки та аптеки у місті зачинилися, тут і знадобилася наша допомога. Гуманітарної допомоги нам вистачило приблизно на місяць-півтора, якраз до того, як почали приходити у місто перші гуманітарні вантажі», — каже Роман.

Штаб ГО «Добро Лисичанськ» у різні дні приймав від 20 до 600 осіб, котрі зверталися за допомогою. Маломобільним людям волонтери доставляли допомогу адресно, а тим, хто ховався у підвалах від російських обстрілів, розвозили гаряче харчування. 

   

Волонтери роздають лисичанам гуманітарну допомогу

 

З часом до волонтерів почали надходити запити не лише з різних районів Лисичанська, а й з найближчих міст – Гірського та Сєвєродонецька. 

«Проблеми з електропостачанням почалися вже через тиждень після початку великої війни. Ми працювали на генераторі, тому люди приходили до нас у штаб заряджати телефони, щоб підтримувати зв’язок зі своїми близькими. Пересуватися містом було доволі небезпечно з перших днів повномасштабного вторгнення. Не було жодного дня, коли б не було обстріляне наше місто й наш район», — розповідає волонтер.

Люди заряджають телефони у штабі «Добро Лисичанськ»

Одного разу снаряд впав за 25 метрів від штабу громадської організації. Тоді розбило повністю житловий будинок, уламками побило вікна, дах та фасади приміщення ГО. Ніхто тоді не постраждав. 

«Ми розпланували все так, що, якщо наш штаб обстріляють, то ми евакуюємо свою команду та перемикаємося з роздачі гуманітарної допомоги на евакуацію людей. Вже у квітні ми змістили свій штаб у Мирноград і кожного ранку їздили з допомогою у Лисичанськ», — каже засновник громадської організації.

Зрештою, так і сталося. Поступово окрім надання гуманітарної допомоги, волонтери почали займатися евакуацією жителів рідного міста. Зокрема, маломобільних, людей похилого віку та багатодітних родин. 

Волонтери евакуюють людей

«У нас не було великого транспорту, тому просто частими поїздками вивозили людей легковим автомобілем до евакуаційних потягів у Лисичанську та Рубіжному. Ці потяги курсували десь до березня. Потім був організований евакопункт у Новозолотарівці й ми підвозили людей туди. Ну а згодом вже ми почали вивозити людей до Покровська», — каже Роман.

У Лисичанськ волонтери їздили доти, доки це було можливо та був шанс безпечно проїхати, зазначає Роман. Проте і сам Роман і його команда неодноразово потрапляли під обстріли. 

«Одного разу ми спускалися по Кіровій горі коли бачили, що палає якась велика споруда. То горіла гімназія. По дорозі та на узбіччі лежали розкидані вибухами уламки цегли та дерева», — згадує Роман

Роман — випускник тієї Лисичанської багатопрофільної гімназії. Чоловік розповідає: першою думкою було бігти гасити пожежу власноруч, проте зупинився, бо навколо лунали обстріли.

   

 Лисичанська гімназія згоріла внаслідок обстрілів росіян

Гімназія згоріла вщент. Як повідомила директорка Лисичанської багатопрофільної гімназії Світлана Бєлуха, будівля школи була Бельгійською спадщиною. Це пам’ятка архітектури, про яку знали чи не всі жителі міста. 

«Тоді військові, які були обабіч дороги, порадили нам сховатися, бо щойно почався масований російський обстріл. Ми сховалися під міст, по якому проходила залізниця. Поставили машину, а самі переховувалися між мостовими колонами. Обстріл вели артилерією великого калібру. Ми чекали… Згодом зрозуміли звідки вона б’є, вирахували періодичність пострілів і в цій паузі виїхали. Коли обстріли стихли, ми з командою повернулися туди, де переховувалися, та побачили, що місце геть понівечене та подекуди зруйноване. Якби ми залишилися там, то хтозна, чи вижили б… Бог нас зберіг, це диво для нас. Таких див було чимало», — розповідає чоловік.

Попри загрозу життю, волонтери продовжували їздити у Лисичанськ. Вдавалося залучати до роботи й міжнародних партнерів. У місто їхали з гуманітарним вантажем, а на шляху назад забирали охочих евакуюватися.

«28 червня ми з командою останній раз потрапили у Лисичанськ. 29 червня нас не пустили, оскільки з міста вже виходили українські війська, було дуже небезпечно», — розповідає Роман.

Остання поїздка команди «Добро» у Лисичанськ

Ситуація у Лисичанську значно загострилася у червні 2022 року. На той час місто вже було оточене окупантами. Обстріли не вщухали ні на мить. З 25 червня за місто йшли кровопролитні бої. 

А 27 червня сталася масова трагедія: коли мешканці набирали воду з підвезеної цистерни, росіяни поцілили по скупченню людей з «Урагану». Тоді загинули вісім людей, ще 21 людина отримала поранення. 

Вже 30 червня окупанти зайняли позиції на частинах нафтопереробного заводу, а 3 липня росіяни повністю окупували Лисичанськ.

Обстріляний росіянами торговельний центр у Лисичанську.

На той час волонтери ГО «Добро Лисичанськ» допомагали переважно жителям Сіверська.

«Це ближче до Лисичанська, ми краще знали місцевість. До жовтня працювали у Сіверську. Було багато таких моментів, про які важко забути. Часто у Сіверську ми виїздили на місця обстрілів, надавали першу допомогу пораненим людям, перев’язували їх. Деяких у критичному стані везли до найближчого військового шпиталю, який тоді був у Бахмуті. Просили, щоб прийняли цивільних поранених. Лікарі могли зробити лише стабілізацію, а потім ми самі везли людей у лікарні в Костянтинівку та Краматорськ. Бувало таке, що люди не доживали… Гинули у момент евакуації… Ми бачили людей за крок до їхньої смерті. Когось, звісно, нам вдалося врятувати. Згодом ми бачили цих людей, які живі та здорові. Це відчуття, що дуже що надихають», — згадує Роман.

Волонтери допомагають жителям Сіверська

Після окупації 

Коли поїздки у Луганську області стали вкрай небезпечними, волонтери почали допомагати людям деокупованих територій. Зокрема, Харківщини. Своєю діяльністю також охоплювали й Слов’янськ, Краматорськ, села та околиці на північному напрямку, а інколи, навіть, Херсонський напрямок. Працювали мало не по всій тодішній лінії фронту.

Волонтери ГО «Добро Лисичанськ»

«Пригадую, як влітку через відсутність гігієнічних умов та медичних засобів одна жінка почала гнити живцем. Ми намагалися її врятувати, але не вийшло. Ця жінка згодом померла… От ти дивишся на це горе і розумієш, що нічого не можеш зробити з цим. Розумієш, що це наслідки війни. Такі моменти, напевно, ніколи в житті не забудуться. Проте з іншого боку тішить те, що багатьом людям ми все ж таки змогли допомогти та врятувати життя», — ділиться волонтер. 

Команда ГО «Добро Лисичанськ», яка на момент початку великої війни налічувала близько 20 осіб, зробила свій значний внесок у допомогу людям з прифронтових населених пунктів. Проте у жовтні 2022 року Роман Козодой прийняв рішення розформувати команду та дати можливість молодим людям обирати самостійно подальший свій шлях у житті. Дехто з них пішов навчатися, дехто продовжив волонтерську справу в інших регіонах країни. 

Втім, з Романом залишилися сім активістів, з якими вони й далі продовжили працювати. І на початку 2023 року Роман з частиною команди переїхав жити на Київщину. Невеликою групою людей волонтери продовжували допомагати жителям прифронтових міст та селищ. Згодом розпочали новий проєкт, у рамках якого проводили заходи для дітей та молоді, які залишаються жити на деокупованих територіях та поблизу лінії фронту.

Згодом команда громадської організації залучила до роботи понад 70 волонтерів.

«Влітку 2023 року ми запустили проєкт волонтерських поїздок зі спортивним фестивалем. У червні та липні працювали на деокупованих територіях Харківщини, Херсонщини та Київщини», — ділиться Роман Козодой.

Волонтери «Добро Лисичанськ» проводять фестиваль для молоді

Волонтери, приїжджаючи до населеного пункту, роздавали гуманітарну допомогу, допомагали прибирати завали після обстрілів та лагодити понівечені будинки. Для молоді влаштовували концерти, змагання та спортивні ігри. 

«Багато волонтерів пропонують лише допомогу продуктами. Це теж важливо, але людям треба надавати можливість проживати позитивні емоції. Ми це називаємо «повернути нормальність». До війни люди це мали, а під час війни діти не можуть відчути смак дитинства, бо вони не ходять до школи, не мають можливості спілкуватися з однолітками. Це та потреба, яку, на жаль, покриває невелика кількість волонтерів. Роботи з дітьми, психологічної підтримки завжди не вистачає», — каже волонтер. 

У деякі населені пункти команда «Добро Лисичанськ» приїжджала неодноразово. Роман каже, що люди з нетерпінням на них чекають.

«Реакція людей максимально позитивна. Ми не очікували, що на цей проєкт буде такий відгук. Цьогоріч ми набираємо максимальних обертів, плануємо здійснити більше таких поїздок. Адміністрації міст та містечок радо йдуть на співпрацю, шукають укриття та можливості, щоб ми провели розважальні заходи. Нас кличуть з повторними візитами. Діти та їх батьки дуже зацікавлені. Ми підтримуємо з ними зв’язок», — розповідає Роман.

Покривають фінансові розходи волонтери власними силами, також періодично долучаються благодійники та міжнародні партнери. 

Команда допомагає розбирати завали

Станом на 2024 рік команда ГО «Добро Лисичанськ» вже запланувала чотири благодійні поїздки з фестивалями у Балаклію, Ізюм, Нове Залісся, Чорнобаївку.

«Окрім всього іншого ми ще ведемо проєкт «Є Житло», це суто наш проєкт, він не пов’язаний з державною програмою. Ми допомагаємо з відбудовою житла військовим та цивільним. Наразі працюємо над тим, щоб допомогти побудувати будинок жінці, яка втратила свого чоловіка на війні. Власний будинок — була мрія родини, яка має здійснитися для жінки полеглого героя та їх дітей», — каже Роман.

«Добро Лисичанськ» відновлює пошкоджені обстрілами будинки.

Волонтери допомагають й військовим, збирають гроші та закуповують необхідну техніку чи речі для захисників на передовій.

ГО «Добро Лисичанськ» знають і за короткою назвою «Добро». І попри те, що волонтери сьогодні не мають можливості працювати у рідному місті через тимчасову окупацію, символічну назву своєї організації вони зберегли.

«Є безумовна любов до малої батьківщини – Лисичанська. Вона іде від відповідальності за рідний край. На цю мить, – це відповідальність працювати на перемогу в тому місті і місці, де ми є і де існує потреба. За роки війни ми мали б навчитися «жити сьогодні», цінувати сьогоднішній день, але вірити у краще майбутнє. Тому віримо у краще майбутнє, у деокупацію Лисичанська і що зможемо туди повернутися. Але наразі фокусуємося на реальності, допомагаємо тим, хто зараз має більшу потребу у допомозі», — підсумовує Роман Козодой.

 

Авторка: Олександра Зоз.

 

*Всі фото надані авторці матеріалу Романом Козодоєм.

 


Оригінал статті на сайті Українського кризового медіа центру українською та англійською мовами. 

 


Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

 


Читайте також інші матеріали із рубрики “Голоси регіонів

Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар

three + three =