Порожній популізм і солодкі промови політиків притаманні не лише українським державним чи суспільним діячам. Чи то ми наслідуємо чужий приклад, чи то за кордоном беруть приклад із нас (навряд чи), але популісти майже всюди були, є і будуть. Особливо яскравим прикладом є Венесуела, а точніше, останні років 10 її політичного шляху. Тільки за 2018 рік населення країни скоротилося на 1,3 мільйона, державний борг  ̶  160% ВВП, а зростання цін відбувається у мільйонах відсотків. Венесуелу називають «пораненим організмом», а «популістична інфекція» у ній лише розповсюджується.

Біда прийшла, коли її ніхто не очікував. Ніколас Мадуро, майбутній каудільйо, не закінчив школи, в політику його привело молодіжне бунтарство. Працював він охоронцем одного «лівого» політика, який тричі йшов на вибори і тричі безуспішно. Певно, ще працюючи в охороні політикана, Мадуро і сам розмірковував над початком такої кар’єри. Тим то йому і вдалося завоювати прихильність публіки (на початку): він теж горів ідеєю революції, любив «прості речі простих людей». Потім, щоправда, коли ці люди не мали, що їсти, Мадуро залишав чеки на півтисячі доларів у ресторанах. Спочатку він вміло створив навколо себе коло лоялістів; тих людей, які підтримували його, зробив буквально «ручними» і порозставляв на керівні пости у банки і компанії нафтової промисловості. Його пропаганда активно «попускала» імперіалістів і неправильний західний світ, весь час торочила про успіхи боліварської республіки. Ніякого різкого переходу до мафіозно-кримінального характеру політика не мала, такого образу вона набувала поступово. Згодом стало зрозуміло, що метою президента була банальна узурпація влади і «націоналізація» усього, що в принципі може давати прибуток. «Націоналізація» в лапках, бо вона здійснювалася аж ніяк не для народу, а чисто для контролю над державними потоками. Багато з тих, хто посів керівні посади в індустріях, стали контрабандистами нафтою та наркотиками. Вже не говорячи про дострокові президентські вибори у 2018, коли Мадуро відкрив кримінальні провадження щодо своїх опонентів: вони просто не змогли балотуватися. На таке Європа, США та деякі країни Латинської Америки не змогли заплющити очі: вони просто не визнали результати останніх виборів і відкликали своїх послів. От саме через такі приклади слово «популіст» у політичних колах  ̶  це ледве не матюк. Є один негласний закон популістів: якщо вони перемагають в авторитарній країні, у них є шанс побудувати демократію. У більшості випадків вони вирішують її не будувати…