Герої новітньої України. Частина третя
У попередніх двох частинах ми розглядали події Революції Гідності в Києві та регіонах. У цій частині мова піде про так звану «російську весну», тобто спробу Кремля розколоти Україну, ослаблену після революції, з деморалізованими силовими органами під шквалом інформаційної війни та диверсійно-окупаційних операцій.
Росія розгорнула активну діяльність уже наприкінці лютого 2014 року, зосередившись на Кримі, Харкові, Одесі, Запоріжжі та Донбасі. Проросійські групи в цих регіонах отримали велику підтримку – від банальної інформаційної до збройної та військової (диверсанти і так звані зелені чоловічки). Кремль планував наскоком відкусити півкраїни, але цей план провалився. 14 березня проросійські бойовики за участі Арсена Павлова (згодом відомого як Моторола) напали на українських патріотів у Харкові на вул. Римарській, але ті, усвідомлюючи серйозність ситуації, дали збройний опір і вистояли атаку без жертв.
Значно гіршою була ситуація в Криму. Тут Росія мала свою військову базу Чорноморського флоту і вдалася до військово-окупаційної операції, яку замаскувала під співпрацю «самооборони Криму» і таємничих «зелених чоловічків», що нібито намагалися оборонятися від міфічного нападу «Правого сектору». Росія намагалася подати ці події як абсолютно мирний і безкровний процес, однак він таким не був.
Решат Аметов
3 березня 2014 року Решат Аметов, кримський татарин, який захоплювався ідеями Ганді, вирішив піти на пікет під будівлю Ради міністрів Криму, яку захопили російські бойовики. Перед цим на своїй сторінці у Facebook він написав: «Орієнтовно в понеділок вийду до Ради міністрів. Стоячий протест. А вам слабо?» Аметов вів мовчазну маніфестацію, однак, на жаль, мирні протести уже на могли принести якогось ефекту. Троє людей, які мали вигляд представників так званої «самооборони Криму», вивели Решата з площі і відвезли автомобілем у невідомому напрямку. 15 березня тіло Аметова зі слідами тортур знайшли за 60 кілометрів від Сімферополя.
Сергій Кокурін
Не вдалося російським окупантам і цілком безкровно окупувати українські військові частини Криму, яким наказали не чинити збройний опір. 18 березня «зелені чоловічки» вирішили захопити сімферопольський картографічний центр Збройних Сил України. За свідченнями терориста Ігоря Гіркіна, він сам командував операцією. Українські військові не відкривали вогонь. Корінний сімферополець, прапорщик Сергій Кокурін перебував на спостережній вежі, з якої проглядалася вся територія частини, і отримав кулю в серце, його колега Валентин Федун на іншому посту – поранення в щоку та плече. Росіяни захопили частину і згодом спробували поширити фейк, буцім Кокурін став жертвою міфічного київського снайпера, але ця версія провалилася.
Геннадій Біліченко
Події розгорталися стрімко. Уже у квітні група Гіркіна розпочала окупацію Слов’янська. Українська влада, врешті, вирішила чинити збройний опір і відправила в місто 300 бійців Нацгвардії, понад 100 бійців СБУ «Альфа» та роту десантників. Розпочалася Антитерористична операція. 13 квітня в Семенівці під Слов’янськом на бійців полтавської «Альфи» напали озброєні бойовики Гіркіна. Капітан «Альфи» Геннадій Біліченко одним із перших помітив загрозу і відкрив вогонь у відповідь зі свого автомата, продовжував відстрілюватися навіть після поранень. До бою підключилися українські десантники і змусили нападників відступити. Це була перша збройна сутичка на російсько-українській війні на Донбасі. Геннадій Біліченко, на жаль, став першою бойовою втратою. Російські медіа звинуватили у нападі «Правий сектор».
Володимир Рибак
Через чотири дні, 17 квітня 2014 року в Горлівці до захопленої терористами міськради підійшов її депутат Володимир Рибак. Він намагався зняти прапор так званої «ДНР» і повернути на будівлю законний український. Діяв наодинці, попри побоювання близьких, не зраджуючи власним принципам. Бойовики Гіркіна викрали його і закатували до смерті. Тіло знайшли 19 квітня в річці Казенний Торець біля смт. Райгородок разом із двома іншими закатованими українським активістами – Юрієм Дяковським та Юрієм Поправкою.
Ігор Іванов
Навесні 2014 року в Одесі було також неспокійно, однак, як і в Харкові, тут були доволі активні проукраїнські сили. Кульмінацією протистояння стали криваві події 2 травня 2014 року. Російські бойовики пішли в наступ на українських футбольних фанатів, які разом з активістами зібралися на марш за соборність України, почалася масова сутичка із застосуванням димових шашок, уламків бруківки і навіть вогнепальної зброї. У результаті бою загинув Ігор Іванов, уродженець Білгорода-Дністровського, командир-десятник одеського «Правого сектору», юрист. Прикметно, що він отримав смертельне поранення з автомата, що вказує на «мирність» російського протесту. Однак прихильників проукраїнських позицій виявилося значно більше. Тому озброєних російських бойовиків витіснили в будинок профспілок, де спалахнула пожежа, що призвела до численних жертв.
Буремної весни 2014 року українцям вдалося відстояти Харків і Одесу, а за Донбас і Крим зараз точиться боротьба. Плани Кремля не зазнали би провалу, якби не вищезгадані герої. На жаль, згадати всіх в подібній публікації неможливо, тому підтримайте наш флешмоб: пишіть про інших новітніх героїв України з хештеґом #наПлечахГероїв.
- ТОП-12 цитат 2020 року на Uchoose.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у Першу політичну гру.
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”.
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци.
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
