Колективний Путін

Російське суспільство з цілком очевидних причин не викликає майже нічого, окрім відрази, однак свого ворога потрібно вивчати, як стверджує ціла низка стратегів ще із сивої давнини. Росія – це величезне (мірками Європи) і різноманітне суспільство з цілим спектром поглядів, бажань і страхів. Так, ним успішно маніпулюють, але з ним також рахуються, коли певні маркери доходять до критичної точки. Саме тому настрої російського суспільства варті уваги. 

Проблема полягає в тому, що вивчати цей соціум не так просто: там нема свободи слова, тому дані соціологічних досліджень варто сприймати з суттєвою поправкою на авторитаризм. Розглянемо дані «Левади-Центр», недержавної організації, що має статус «іноагента» в РФ і вважається авторитетною, наскільки це можливо в їхній системі координат.

Почнемо з заміру температури у палаті. «Левада-Центр» систематично досліджує ставлення росіян до їхньої агресії щодо України.

Станом на вересень 2023 року рівень зацікавленості війною в Україні не змінився (48% стежили за подіями, 52% не стежили). Ці дані коливаються від 65% до 35% з самого початку повномасштабної агресії. 60% зацікавлених було у березні 2022 року (під час наступу росіян і під час вересня 2022 року – успішного контрнаступу українців).

У віковому розрізі війна в Україні більше цікавить старші покоління, ніж молодші: у групі 55+ років за війною стежить 61%, у групі 40-54 р. – 47%, 25-39 р. – 37%, 18-24 р. – 25%. Чоловіки стежать за подіями в Україні на 12% більше, ніж жінки.

Рівень підтримки російським суспільством дій їхньої армії стабільно високий (понад 70%), також без суттєвих змін із початку вторгнення. Рівень підтримки так само різний за віком. Найвищий він у найстаршого покоління (83%), найнижчий, але також високий, у наймолодшого (60%).

Рівень підтримки війни майже не відрізняється між різними групами, що отримують інформацію з різних джерел: телебачення, інтернет-видання, соцмережі, телеграм-канали. Ті, хто споживають інформацію з телебачення, на 10% висловлюють більшу підтримку, але цей фактор, імовірно, корелює з віком.

Так само стабільним залишається поділ на тих, хто за мир, і тих, хто за продовження війни: 39% за війну, 51% за мирні переговори. Тут так само найстарше покоління більше за війну (47%), а наймолодше – більше за мир (66%).

Із регіональної перспективи Москва на 10% більше виступає за продовження бойових дій, ніж інші регіони Росії.

Не сильно змінилися і почуття, які викликає у росіян агресія щодо України. У березні 2022 року домінувала «гордість за Росію» – 51% і «тривога, страх, жах» – 31%. У вересні 2023 року «тривогу, страх, жах» знову вказало 31% респондентів, а ось «гордість за Росію» просіла до 38%.

Якщо «тривога, страх і жах» значно харктерніша для жінок (49% проти 17%), то «гордість за Росію» (чоловіки відчувають ненабагато частіше за жінок: 44% проти 33%). Так само показник «гордості за Росію» зростає з віком від 28% до 45%.

Віднедавна в опитуваннях з’явилися нові запитання – чи хвилюють росіян обстріли ЗСУ території РФ, постачання озброєння ЗСУ західними країнами та контрнаступу ЗСУ. Ствердні відповідь дали, відповідно, 91%, 79% і 62%.

У лютому 2022 року тільки 28% росіян побоювалися загальної мобілізації. У вересні 2023 року цей показник зріс до 59%. Побоювання загальної мобілізації у Москві нижчі на 5% від решти країни.

Наведені цифри дозволяють припустити, що російська пропаганда успішно працює з власним суспільством, охоплює усі джерела інформації та соціальні групи. Схвалення війни більш характерне для старших поколінь, які не підпадають під мобілізацію, тим не менш, молодше покоління також не виявляє суттєвих антивоєнних настроїв. Москва має дещо привілейованіший статус за решту регіонів (більше схвалення війни, менший страх мобілізації). Настрої суспільства протягом більше, ніж півтора року повномасштабної агресії стабільні.

«Левада-Центр», окрім іншого, також систематично заміряє схвалення і несхвалення дій російського президента та уряду. Путіна зміряють щомісяця з серпня 1999 року (тоді 33% не схвалювали, а 34 % – схвалювали). Якраз почалася Друга чеченська війна, тому схвалення пішло різко вгору (до 84%), і з того часу не спускалося нижче за 59%. За всю кар’єру Путіна були три тривалі просідання схвалення (до 59 – 69%): 1) перша половина 2005 року, 2) кінець 2011 – лютий 2014; 3) кінець 2018 – лютий 2022.

Перша криза збіглася з першим роком після Помаранчевої революції, коли Кремль обмежився тільки газовою війною, а дві інші закінчилися початком російської агресії проти України у 2014 році та повномасштабним вторгненням 2022 року.

Рейтинг Путіна, тобто сакральної авторитарної фігури, навряд чи відображає реальне ставлення росіян до влади. Значно краще його можна простежити у схваленні й несхваленні дій російського уряду, бо, як відомо, цар на Росії завжди хороший, а бояре погані. Несхвальне ставлення до уряду фіксувалося соціологами. У середині 2005 року воно доходило до 71%. За період з 2000 до 2022 року дії уряду мають всього три піки схвалення: 09.2008 (66%), 09.2014 (66%), 03.2022 (70%), тобто, вторгнення у Грузію, вторгнення в Україну, повномасштабне вторгнення в Україну.

Про що свідчать наведені цифри? Війна – найкращий цемент російського авторитарного суспільства. Коли росіяни бачать маленькі та звитяжні бойові дії своєї армії, вони на деякий час забувають про претензії до влади. Навіть тривала, уже майже дворічна повномасштабна війна з більше, ніж 300 000 безповоротних жертв ще не сколихнула російський соціум. Для них поки «усе іде за планом».

 


*на обкладинці використаний плакат Максима Паленка

Журналіст

Залиште коментар

18 − four =