Деякі з описаних у статті фейків настільки жорстокі, що можуть шокувати. Рекомендуємо обережно читати людям з нестійкою психікою.

Навіщо Герасим утопив Момо

Ви чули про «Момо»?

Ну, так, Момо. Не гугліть, якщо не чули – вам покажуть стрьомного вигляду картинку з жіночою головою на курячих ніжках – мені, зрештою, звичніше вважати її гарпією. І розкажуть страшну історію про новий вірус, на зразок «Синього кита». Мовляв, діткам, в яких на телефонах встановлено WhatsApp, так чи інакше потрапляв у контакти аккаунт з таким іменем. І дзвонив їм, писав, надсилав їхні ж фотографії, залякував страшним голосом і плачем на задньому плані. І розказував їм, що вони за кілька днів помруть, і всіляко підбивав на самогубство, і одну дівчинку, здається, в Аргентині, таки допідбивав на смерть. До того ж робив це з підлітками різних країн, спілкуючись з ними різними мовами. І взагалі це демон, який живе в мережі.

А насправді, мовляв, це все чатбот, розроблений якимсь японцем. А світлини він скачує з телефону користувача, коли користувач передзвонює йому у відповідь на неприйнятий дзвінок. І звідти ж бере всі особисті дані, виходячи з яких, і залякує бідну незміцнілу дитячу психіку. От таке.

А насправді – тепер уже без «мовляв» – це все фігня.

Давайте прикинемо, яким має бути чатбот для того, аби відповідати такому опису?

По-перше, має фактично проходити тест Тюринга – тобто вміти видати себе за розумну істоту. Теоретично це можливо – програми такого класу вже існують. Якщо жертва – дитина, а задача бота – не мати вигляду людини, а мати вигляд невідомої хтонічної фігні, це полегшує задачу.

Однак зробити такого бота мультимовним – це вже нетривіальна умова. Тут потрібні не кілька ентузіастів, а серйозна команда.

Особисту інформацію користувача він бере просто під час дзвінка? Так ще й обробляє її автоматично, коректуючи подальшу поведінку? Вразливість такого класу знищила б WhatsApp як бренд, чого поки не відбувається.

Нарешті, якщо бот бушує вже місяць, телефонуючи сотням людей, де детальне розслідування? Де десятки відео із записами переговорів з ним, порівнянням, розбором?

Чесно, версія про демона була переконливішою.

Зрештою, в мене є і більш переконлива версія. Момо – не людина, не демон і не бот. Момо – качка.

Звичайна газетна качка.

Кря.

Ба більше, ця качка має достатньо неоковирний вигляд. Класична крипипаста – «страшна інтернет-історія» – з явними алюзіями на «Дзвінок». Що не завадило її рознести медіа зі всього світу. Включно з нашими. Особливо нашими.  

Технологія обмахорювання

А тепер підніміть руки всі, хто читав про неймовірне лівійське процвітання при Каддафі? З купою цифр, які ніхто не перевіряв?

А ви чули про те, що в Японії нема мечетей і туди не пускають мусульман?

А що австралійський прем`єр зажадав від мусульманських мігрантів, котрі живуть у країні, адаптуватися або валити?

Це фейки, друзі мої.

Історія з австралійським прем`єром, до речі, виявилася буквально пророцтвом, що збувається саме. Спіч «мігранти, приймайте наші цінності або забирайтеся!» приписувався послідовно одразу кільком прем`єр-міністрам Австралії – Джону Говарду, Кевіну Радду і Джулії Гіллард. Насправді ж, це була вирізка зі статті американського консервативного публіциста Баррі Лаудермілка. Однак нинішній прем`єр Австралії, Малькольм Тербулл, справді, нещодавно запропонував «ціннісний тест» для мігрантів, які прибувають до країни, хоча значно м`якішими висловами і без закликів «забиратися» вже прийнятим.

Це політично-пропагандистські фейки.

Добре, добре. А пам`ятаєте, що коктебельські виноградники дивні тим, що діючий вулкан під ними зігріває їх у найхолодніші зими, від чого рослини не гинуть?

Я ось згадав. І, каюсь, колись вірив. Поки не довелося випити – щоправда, не коктебельський коньяк, а шотландський віскі – з одним з людей, які розробляли цю кампанію. Особливо весело було потім чути переказ цієї байки від інших людей.

Це рекламний трюк.

А знаєте, що насправді, вираз «Про мертвих добре або нічого» звучав як «Про мертвих добре або нічого, крім правди»? А «моя хата скраю» – «моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»? А що в знаменитій фразі Леніна «найважливішим з мистецтв для нас є кіно» було продовження «…і цирк»?

А от дзуськи. Перше – нещодавній фейк Рунету, друге – вітчизняний креатив часів Майдану, третє – просто легенда, популярна в цирковому середовищі. Це приклади «викривальних фейків». 

Про «цитати Черчілля», «прощальний лист Маркеса» та багато іншого говорити не будемо. 

Згадаємо лише одну дивовижну деталь. Ці фейки успішно перетинали кордони. Їх перекладають – цілком свідомо. Я якось хотів написати матеріал, повністю відстеживши історію фейка про те, що «дітям під школами роздають наркотики під виглядом льодяників» – зародившись у США, цей вкид за кілька років, змінюючи мову і деталі викладу, докотився до Рунету та ЮАнету. На жаль, руки не дійшли.

Знання – фіга

Це не винахід епохи Інтернету. Наприклад, усі знають, що інквізиція спалювала на вогнищах десятки вчених, але мало хто може назвати бодай двох. Насправді, з величезною натяжкою до таких можна зарахувати хіба Джордано Бруно – але тільки якщо вважати його вченим, а не містиком, і заплющити очі на той факт, що звинувачували його не в наукових дослідженнях, а в богословській єресі. Власне, все. Ще можна додати Мігеля Сервета – на відміну від Бруно, він був саме вченим у цілком сучасному розумінні, хоча і постраждав, знову ж таки, не за це. Але його спалили не інквізитори і навіть не католики, а їхні люті противники – женевські протестанти на чолі з Жаном Кальвіном. За іронією долі, саме протестанти – у тому числі, кальвіністи – створили «чорну легенду» про регулярне спалювання інквізицією вчених, що зародилася в XVIII столітті, але жива і донині. А серед активних її пропагандистів були французькі свободомислячі революціонери, які в перші ж роки свого «нового порядку» вкоротили на голову Лавуазьє. 

Або ось усі знають, що «Слава Україні – героям слава! Слава нації – смерть ворогам! Україна понад усе!» – давні бандерівські гасла.

Це правда на третину. «Слава Україні – героям слава!» – таки так. «Слава нації – смерть ворогам!» і калька з убер аллеса – новотвір 90-х. Перша приписується УНСО, друга – невідомо, кому.

Це не я стверджую. Мені то ви не повірите. Це В`ятрович.  

Просто в епоху Інтернету з`явилося багато нових можливостей зібрати цілі світи з брехні і палок. Це страшно якоюсь мірою. Бо призводить до невтішного висновку, що якщо ви – сучасна, начитана, освічена людина, багато з того, що ви знаєте, не відповідає дійсності.  

Спеціально не кажу «того, у що ви вірите». Віра ще залишає шпарину для постійного сумніву, віра потребує емоційного вкладу. Те, що визначається нашим мозком, як «знання», лежить у ньому в непорушній позі.

Як це робиться

Усю техніку інформаційної гігієни в однин матеріал не запхаєш. Але можна спробувати розробити відмінні риси фейка, і, ширше – інформаційного впливу, які – якщо постараєтеся – допоможуть вам відсікати деякі з них.

Деякі, зразу кажу.

Якщо ви вважаєте, що ви достатньо холодні, виважені, скептичні і розсудливі, раціональні і неупереджені, щоб не бути жертвою фейків взагалі – вибачте, ви вже себе дурите. Уся принадність і вся небезпека дезінформації в тому, що до неї не буває повного імунітету – якщо ви жива психічно здорова людина, а не Спок із планети Вулкан.

Отже, перше. Успішний фейк повинен обійти фільтр критичності.

Зрозуміло, якщо людина – ідіот, то в неї цього фільтра в принципі нема. Навіть у найнедовірливіших у повсякденному житті людей часто спостерігається дивовижна довіра до друкованого слова. Ось до усного – ні, а ось якщо написано – то це зовсім інша річ.

Але навіть якщо людина зовсім не дурна – її фільтр обходять. Є кілька способів.

Насамперед, людина клює на емоцію. Особливо на страх і надію. На цьому засноване те, що називається «циганським гіпнозом», вже вибачте за нетолерантний вираз. Людину хапають за руку, застрибують у її поле зору, починають швидко говорити. Вона застигає, ошелешена – і її значно простіше переконати, що «вдома труп знайдеш, якщо просто зараз цю волосину, яку я в тебе висмикну, не забереш. Тільки в гроші загорни, так просто не можна».

На схожому принципі працюють і інтернет-фейки. Із перших рядків вони намагаються викликати в людини емоцію. Емоція відімкне її фільтри.

Врятуйте! Присипляють вівчарок!!!

Розповсюдьте! Під школами роздають наркотики!

Обережно! У сидіння метро підкладають голки, заражені ВІЛ!!!

Страшно? Ок. Тепер ви їхні.

Також кожна людина – ідеологічно упереджена. І до інформації, що відповідає її переконанням, ставиться значно менш критично, ніж до інформації, яка іде з ними врозріз. Це прекрасно можна використати. Фейки про мусульман розносяться усім світом так само, як раніше ним бігала історія про євреїв, які готують мацу на крові християнських немовлят і приносять ритуальні жертви. Бо тоді не любили євреїв, а зараз – мусульман.

До слова, про євреїв – є чудовий приклад. Знаєте про те, як нація ікс знущалася над нацією ігрек, розрізаючи їхнім вагітним жінкам животи, викидаючи плід і зашиваючи в них живих котів? Ікси й ігреки в різних викладах змінюються, а історія лишається. А першим додумався до цього знаменитий Натан Ганновер, рабин із Ясс, описуючи звірства хунти, пардон, татарсько-козацького війська Хмельницького.

 «І багато святих громад, що розташовані неподалік від місць битв і не могли врятуватись утечею, як то св. Громада Переяслав, св. Громада Борисівка, св. Громада Пирятин, св. Громада Бориспіль, св. Громада Лубни, св. Громада Лохвиця з прилеглими, загинули смертю мучеників від  найрізноманітніших жорстоких і тяжких способів убивств… у вагітних жінок розпорювали живіт і плід кидали їм в обличчя, а іншим у розпоротий живіт зашивали живу кішку і відрубували їм руки, щоб вони не могли витягти кішку». 

Тяжко засумніватися, що козаки чинили єврейські погроми. Але ви собі уявляєте процес конкретно цієї страти, уявляєте суто з медичної точки зору? Припустимо, якийсь козак Ганнібал Гестапович Чикатиленко хоче вчинити розправу над упійманою вагітною жінкою у щойно захопленому місті. Розрізає їй живіт і виймає плід. Якимось дивом унеможливлює непритомність від больового шоку і смерть через втрату крові. Ловить кішку. Саджає кішку в розрізаний живіт (хто хоч раз у житті намагався купати кота, вже з розумінням киває). Зашиває. У нього із собою завжди на такий випадок голка й нитки. А ще операційна, реанімобіль і блок Целоксу, пусте, що надворі XVII століття. І відрубує їй руки, щоб вона не могла кішку звідти витягти. І ось лиш після цього жертва помирає в муках.

Я бачив у Cannibal Corpse обкладинки реалістичніші. Чисто технічно історія про хлопчика в трусиках виглядає менш абсурдною. Але історія Ганновера не тільки дожила до нашого часу, але і розійшлася, як універсальний шаблон для інших міфів – з іншими героями і народами.

Тому що вона настільки страшна, що не одразу помічаєш, що технічно мало реальна. Саме так воно і працює. Саме так працював і «розіп`ятий хлопчик», і «канібали хунти». Вони шокують – а, значить, пробивають критичність.

Бачите текст, який приводить вас у лють? Або лякає до гикавки? Або змушує розплакатися?

По-доброму, ось саме тут ви маєте через не хочу, сказати собі ТАК, СТОПЕ! І запитати в себе – а чи не намагаються мене, кгм, обдурити?

Їдемо далі. Хороший фейк – це добре розказана історія, в яку хочеться вірити. Це фактично, невелика емоційно забарвлена розповідь. Адже коли ви читаєте хорошу розповідь – ви співпереживаєте? Ви сприймаєте його, як реальність? Вам шкода Муму і ви не розумієте, чому Герасим таке падло?

Ось і з фейками так само. Якщо він добре написаний – ви просто захочете в нього повірити. Ви купите історію і попросите брехуна загорнути.

Якщо, звичайно, не смикнете себе потрібної миті.

Відмінна риса фейку, на якій він може погоріти – конкретика. Тому досвідчені фейкороби конкретних деталей уникають. Якщо в тексті нема прізвищ, нема географічних назв, нема дат – це тривожний дзвіночок. Якщо вони є – спробуйте перевірити. Може, виявиться, що Слов`янськ – з тих небагатьох міст, в якому центральна площа носила ім`я не Леніна, а Жовтневої революції.

Текст когось звинувачує, але в ньому викладається позиція лише однієї сторони – завідомо упередженої – а аргументи другої навіть не звучать? Це тривожний дзвіночок.

Якщо йдеться про текст у соцмережах, неможливість коментування під оригінальною інформацією (закриті коментарі або просто розповсюдження у вигляді скріншота) – тривожний дзвіночок. 

Не буду розказувати про Методи особливого Впливу. Як то використання Великих Літер у найнесподіваніших місцях текстів. Якщо ви їх бачите, можете розслабитися. Так, вас на… обманюють, але вас обманює не дуже розумна людина, яку раніше обманули на курсах нейролінгвістичного програмування. Поспівчуваємо їй: їй розказали, що в цій справі є чарівні прийоми, а вона купилася.

У пропаганді нема чарівних паличок. Тільки перевірені і обкатані ще греками стилістичні форми.

Окрема пісня – фото і відео.

По-перше, багато фейків були б викриті миттєво, якби люди ставили собі питання «а знімав то хто?» Наприклад, якщо на відео дикий туземець у джунглях захоплено жере дівчину, виникає питання, а хто ж тримає камеру? Інший туземець або сурикат Тімон?

По-друге, люди схильні сприймати фото і відео підтвердженням тексту навіть тоді, коли фото і відео НЕ підтверджують текст. Живий приклад – один з репортажів російського Пєрвого каналу з Осетії під час російсько-грузинської війни. Просто на словах «Вы видите разрушенный Цхинвал» у кадрі крупним планом була табличка «Дменіська середня школа» – відео знімалось не в Цхінвалі, а в селі Дменісі. Нічого, прокотило.

Як прокочують і десятки відео зі словами «Вася напав на Петю». Навіть якщо на відео Вася ні на кого не нападає, а просто свариться з оператором, а Петі зовсім не видно. Люди сприймають начитку і закадровий голос, як частину «побаченого на власні очі». Саме тому багато росіян «самі бачили» звірства хунти. Ну, по телевізору. Ну, не бачили, а чули. Ну, не в запису, а в переказі! Але який був ефекти присутності! Як страждав той бідний хлопчик!