Право будується на термінах і поняттях. Їхня інтерпретація і тлумачення – це основа, на якій тримається юридичний світ – внутрішній і міжнародний.  Звідти терміни і поняття просочуються у широкий суспільно-політичний  дискурс, де часто починають жити своїм життям. Людство доволі винахідливе, тому часто вигадує, як би деякі терміни і поняття обійти, використати дірки у тлумаченнях, запропонувати маніпулятивні інтерпретації – і все на свою користь.  Сприйняття деяких термінів уже настільки відійшло від первісних тлумачень, що ви здивуєтеся, коли їх прочитаєте.  

Ось, наприклад, визначення терміну «війна» у «Юридичній енциклопедії»: «Стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jus in bello). Останні є частиною міжнародного гуманітарного права, що застосовується у період збройних конфліктів […]» (виділення мої – Л.Б.). 

Закони і звичаї ведення війни – це Гаазькі конвенції та декларації 1899 та 1907 рр., а також Женевські конвенції 1949 р. Якщо вони не дотримані, то збройний конфлікт неправомірно називати війною. Наприклад, за Гаазькою конвенцією 1907 року початок військових дій між державами не повинен починатися без попереднього і недвозначного попередження у вигляді мотивованого оголошення війни або у формі ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Таким чином, з точки зору міжнародного права, те, що відбувається на Сході України, – не війна, а конфлікт – між українською армією та «самопроголошеними республіками». Те, що де-факто це ніякі не республіки, а проксі-прикриття російської армії, на дефініцію конфлікту де-юре не впливає.   

Якщо додати трішки маніпулятивної магії та потужність пропагандистської машини, то можна створити ілюзію, буцім йдеться не про війну Росії з Україною, а про внутрішньоукраїнський громадянський конфлікт.     

А ось ще один мертвий термін – «узурпація влади». Та ж сама «Юридична енциклопедія» подає таке визначення цього поняття: «(лат. – використання, незаконне захоплення, зловживання) – насильницьке захоплення державної влади або її присвоєння будь-якою партією, організацією, держ. органом чи посадовою особою, яким така влада або певний обсяг влад, повноважень за конституцією і законами не належать. Може мати місце в результаті державного перевороту чи військового перевороту тощо» (виділення мої – Л.Б.).

Отже, якщо не було насильства чи путчу (якого усі так бояться), то слово «узурпація» недоречне і неправомірне. А чи можна тоді вважати узурпацією таку ситуацію: до влади цілком законно і демократично приходить певний політик або політична сила, потім влада цілком законно, зі збреженням процедур, змінює законодавство таким чином, щоб взяти під контроль медіа, знищити опозицію, отримати важелі правового тиску та укріпитися у повноваженнях і забезпечити собі мало не посмертну можливість залишатися на посадах? Це не узурпація? 

Ось, наприклад, наші північно-східні сусіди. Вони страшенно бояться узурпації. З 1996 року там кримінальна відповідальність за «дії, спрямовані на насильне захоплення влади або насильне утримання влади, а також насильні зміни у конституції». Тобто правове визначення терміну «узурпація» цілком збережене. Але чи зараз там влада не узурпована? Де-юре ні, а де-факто? 

На прикладі цих двох термінів видно, що вони абсолютно мертві і не відповідають викликам сучасного світу. Їх давно хакнули і перехитрили. 

У всіх мовах слова постійно змінюють свої значення, іноді набувають протилежних.  Це можна гарно побачити на прикладі слов’янських мов. Українською «черствий» – це несвіжий, твердий, засохлий, а чеською čerstvý – це свіжий.  Так само змінюють свої значення і юридичні терміни та поняття, пора би уже переглянути їхні тлумачення та визначення.