Міф про «російський» Крим
Російське бачення історії більше нагадує тиранію в її великому прагненні контролю. П’єр Нора у своїй «Les Lieux de Mémoire» («Місця пам’яті») порушує проблему розриву між історією та колективною пам’яттю. У випадку з Росією розмір розриву є величезним, оскільки пам’ять часто маргіналізується або навіть стирається на догоду історичній вигадці, створеній засобами імперської, радянської та російської пропаганди. Москва має давню традицію історичних міфів, і той, що про «споконвічно російський» Крим, є одним із найстійкіших.
Агресивна колонізація
Після перемоги Російської імперії у війні з Османською імперією в 1774 році був підписаний Кючук-Кайнарджійський (Küçük Kaynarca) мирний договір, який проголошував незалежність Кримського ханства як від Блискучої Порти, так і від Російської імперії, але остання так і не вивела свої війська з півострова. На той час на Кримському півострові жили не лише кримські татари, а й караїми, греки, євреї та вірмени. Щоб економічно послабити Крим та підготувати ґрунт для його подальшого включення до складу Російської імперії, імператриця Єкатєріна II почала заохочувати кримських християн (які переважно були промисловцями) залишити півострів і переселитися на материк.
У результаті в 1778 році понад 30 000 християн, переважно греків і вірмен, були депортовані в Азовську губернію біля сучасного Маріуполя, що зараз також окупований росіянами. Це було зроблено під приводом «захисту православних християн» від «мусульманського гніту» і ще раз доводить, що дії сучасної Росії глибоко вкорінені в її експансіоністській історії. Проте документальні джерела тих часів свідчать про те, що вони воліли бути «порубаними шаблями», аніж залишити свої домівки – але сьогоднішня кремлівська пропаганда про це ніколи не згадає. Ці дії, зрештою, призвели до першої анексії Криму в 1783 році. У 1897 році кількість кримських татар і росіян зрівнялася, а в 1917 році кількість росіян перевищила, але процес був абсолютно штучним, спрямованим на зміну етнічного складу півострова на користь росіян.
Стигматизація «іншого»
У складі Радянського Союзу ситуація в Криму була не набагато кращою. Після німецької окупації 1941–1944 років та звільнення Червоною Армією в 1944 році радянський уряд продовжив політику Єкатєріни II і насильно депортував понад 200 000 кримських татар з Кримського півострова до Середньої Азії (здебільшого, до Узбецької ССР). Близько 6 000 з них опинились у ГУЛАГу (радянські табори примусової праці). Під прикриттям «покарання за співпрацю з нацистами» Радянський Союз провів одну з найкривавіших і найжорстокіших депортацій в історії людства.
Незважаючи на понад 20 000 кримських татар (qırımlılar) у лавах Червоної армії і лише близько 6% кримських татар, які співпрацювали з нацистами (що корелює з такими цифрами у будь-яких інших корінних народів), кримські татари стали найбільш демонізованою меншиною. Загальну кількість «колаборантів» і «дезертирів» систематично завищували, щоб закріпити імідж «людей, які зрадили Батьківщину» та виправдати жахливий злочин депортації.
Радянський Союз можна назвати як завгодно, але не домом для будь-якого народу, тож цей міф був лише ще одним приводом для виправдання російської колонізаційної політики. Після репатріації ці люди опинилися в становищі меншини на своїй землі. Називаючи їх «татарами», а не «кримськими татарами», радянська традиція робила все можливе, щоб розмити ідентичність найчисленнішого корінного народу у Криму, намагаючись змішати їх з іншими татарами та стерти їхню колективну пам’ять.
Печатки колоніалізму
Незважаючи на всі зусилля російської пропаганди зобразити передачу Криму Українській РСР у 1954 році як «подарунок», це було вмотивовано економічно та географічно і визнано світовою спільнотою, незважаючи на варварську російську окупацію у 2014 році. Вигадана «сакральна місія» Росії з «порятунку російськомовного населення» є не що інше, як месіанський комплекс, який вони використовують для прикриття воєнних злочинів, масових убивств і геноцидів у різних частинах світу. Концепція «споконвічно російських територій», насправді, є класичним імперіалістичним наративом, і Росія століттями використовує його для легітимації систематичної політики придушення, асиміляції та терору. Як і три століття тому, російських окупантів досі нагороджують пам’ятними медалями за анексію Криму, тому штампи імперської пропаганди залишаються незмінними, а колонізатори, які вигнали корінне населення з їхньої землі, намагаються диктувати свої правила світу.
Щоб пояснити своє варварство, Росія використовує всі елементи орієнталізму, як описано в «Орієнталізмі» Едварда Саїда, щоб контролювати колонізованих, представляючи культуру кримських татар як екзотичну та нецивілізовану, вкорінену в традиціях минулого, яка була успішно модернізована російською імперією.
Орієнталізм проявляється також і в позиціонуванні кримських татар як «інших», «чужих» у Криму та у крадіжці їхньої Батьківщини. Щонайменше, три століття Росія дивилася на Крим крізь призму орієнталізму. Проте цього разу економічні санкції, невизнання всім цивілізованим світом і постійний міжнародний тиск не дозволять їй закріпити ці свої колоніальні амбіції.
Фото на обкладинці: депортовані кримські татари в Узбекистані (з архіву Едіє Муслімової)
Група аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа центру.
Ориганальна версія тексту англійською мовою тут — https://uacrisis.org/en/the-myth-of-russian-crimea
