Сублімований затишок

На звільнених територіях я часто бачив залишки російської їжі – пластмасові на вигляд сухпайки і цукерки, незбагненні трилітрові банки з рідотою, на етикетках яких було написано щі, рассольнік і свєкольнік. Я говорив із багатьма людьми, які пережили тривалу окупацію, усі вони зазначали, що російська їжа значно гірша за українську. Це один із багатьох культурологічних кордонів, який просто так танками не пересунеш. Тому не дивно, що українське волонтерство – це дуже часто про їжу, про бажання поділитися домашнім. Одна з таких ініціатив ось уже два роки працює в Кропивницькому. 

 

«Наче вдома побував»

У 2014 році Олена Коряк разом із чоловіком і однодумцями заснували Кулінарну сотню Кіровоградщини, яка допомагала нагодувати тодішню неповоротку і голодну армію. Волонтери розробили власну рецептуру сублімованих супів швидкого приготування з цілком висушених овочів. Через два роки, коли українське військо більш-менш стало на ноги, а війна перейшла у напівзаморожену фазу, проєкт припинив свою діяльність, але в лютому 2022 року, він, на жаль, знову став необхідним.

Олена Коряк 

«Буквально 26 лютого 2022 року я зателефонувала трьом дівчатам, з якими ми волонтерили у 2014 році, і ми швидко зорганізувалися», – згадує пані Олена.

Тепер ініціативу назвали «Годуємо патріотів», і вже в серпні 2022 року вона перетворилася на офіційну ГО «Добромир». Волонтери вдосконалили рецептуру (один сублімований пакет розрахований на 4 літри супу) і розширили асортимент. Волонтери готують червоний і зелений борщі, харчо, гороховий, гречаний, рисовий, вермішелевий, вівсяний і пшеничний супи.

Перевага сублімованої їжі в тому, що її зручно транспортувати (легка вага, займає мало місця), швидко готувати (20-30 хвилин), а отже, ці супи можна доставити туди, де є проблеми з польовою кухнею, тобто на нуль.

Солдати радіють, коли в них урізноманітнюється раціон, і діляться з волонтерами щирою вдячністю:

«По-перше, воїн має бути ситим, – міркує пані Олена. – А, по-друге, там, на фронті, наші захисники мають знати, що тут, у тилу, про них не забувають. Нам дуже приємно, коли ми отримуємо відгуки «наче вдома побував» чи «борщ, як у мами».

Зараз гострої потреби в забезпеченні харчами війська нема, але пані Олена зазначає, що все одно в найгарячіших точках їхні супи сильно виручають. Сублімовану їжу роздають не тільки військовим, але і цивільним на деокупованих територіях, де є проблеми з харчуванням.

 

1,5 млн тарілок супу

«Добромир» налагодив справний механізм виробництва, до якого долучаються близько 300 волонтерів.

«Частина людей допомагає фінансами, частина – свіжими овочами, частина – займається сушінням, – коментує пані Олена. – Ми поділили місто на райони і за кожним закріпили по координатору, який розвозить овочі і збирає висушену продукцію. Щосуботи фасуємо готові супові набори – усе це під конкретні замовлення від волонтерів, які їздять на фронт».

Проєкт існує завдяки свідомим селянам, котрі жертвують своїми врожаями, донатам небайдужих громадян і волонтерським бартерам (обмін сировини на готову продукцію). У 2022 році проєкт мав грантову підтримку, зараз – на самозабезпеченні.

Аби уникнути вигорання, пані Олена час від часу замінює координаторів, а фасування супів організовує раз на тиждень – дві групи по годині з чітким і ротаційним розподілом обов’язків. Я навідався до «Добромиру» саме в цей день і побачив чітку скоординованість: хтось фасує сушену моркву, хтось кріп, хтось буряки, хтось додає етикетку і запаює поліетиленову упаковку, хтось пакує ящики. На білій дошці ведеться точний облік – скільки виготовлено і для кого. Того дня волонтери за кілька годин розфасували 1215 супових наборів (на 5000 літрів супу).

Із початку повномасштабного вторгнення на рахунку «Добромира» 163 957 супових наборів. Це 1,5 млн щедрих порцій.

Різні покоління, різні міста

До волонтерської роботи долучаються не тільки мешканці Кропивницького, але і переселенці. Пані Олена каже, що їй важко сказати, скільки їх саме, бо вона не ділить українців за цією ознакою:

«Буває, ми працюємо пліч-о-пліч місяцями, і лише потім я дізнаюся, що людина з Херсона приїхала чи з Маріуполя. Коли звільнили деякі наші території, то частина волонтерів повернулася додому».

На жаль, така можливість є поки не у всіх. Дмитро родом із Маріуполя. Коли почалося вторгнення, його батько приєднався до місцевої ТРО, а він сам допомагав окопуватися нашим бійцям і переховувався від авіанальотів у підвалах. Коли місто окупували росіяни, він переїхав у село неподалік, а у серпні 2022 року йому вдалося виїхати з-під окупації в Кропивницький, куди евакуювався також університет, у якому він навчається. Уже в жовтні Дмитро почав волонтерити у «Добромирі». Із того часу волонтерить систематично: сортує продукцію, допомагає переносити важкі речі.

Дмитро

Пані Олена розповідає, що до волонтерської ініціативи долучилися ще дві громадські організації, що згуртували молодь і дітей навколо «Добромиру». Це «Хмарочос» і «Центр розвитку людини та сім’ї «Сонячний Зайчик», – тож тепер їжу фасують усі покоління. Наймолодші діти збираються в окремому приміщенні.

Педагог Ірина Новакова на початку вторгнення купила сушарку і долучилася до загальноміського кулінарного волонтерства. Коли організували окрему групу для молоді, у неї виникла ідея започаткувати заняття для дітей, оскільки сама має двох. Її проєкт стартував у грудні 2023 року.

Ірина Новакова

«Разом із сестрою ми складаємо сценарій кожного заняття, – розповідає пані Ірина. – Спочатку налаштовуємося психологічно, робимо вправи на зняття стресу, покращення емоційного стану, щоб сформувати доброзичливу атмосферу, потім розповідаємо якусь притчу або казку про добро, допомогу і милосердя, а вже після цього починаємо практичну діяльність на кухні».

Діти ріжуть яблука для сушіння, фасують сухофрукти і передають готову продукцію у «Добромир», часто з власними малюнками для бійців. У цих заняттях бере участь від 10 до 30 дітей віком до 14 років. Деякі приходять разом із батьками.

«Так ми не тільки готуємо їжу, але і займаємося педагогікою і патріотичним вихованням», – підсумовує пані Ірина.

    

Пакунки емоцій

Волонтерство, пов’язане з їжею, сприймається в Україні якось по-особливому. Можливо, це наслідки травми Голодомору, можливо, така уже атмосфера житниці Європи.

Домашній суп, а особливо борщ, в Україні має не тільки калорійну, але й емоційно-символічну цінність. Кожен пам’ятає смак борщу з рідної домівки  – неповторний, як відбиток пальця. Але, водночас, – куштування інших борщів (з величезним спектром інгредієнтів і рецептів) – це завжди кулінарна та культурологічна пригода. Борщ, отже, завжди різний і завжди рідний.

Саме тому сублімована їжа з Кропивницького – це не тільки про вгамування голоду, це концентровані емоції спокою і затишку, які можуть бодай на мить допомогти відволіктися від війни.

 

*Усі фото – автора


Читайте інші репортажі про стійкість українців, які живуть і відновлюють свою країну в непрості часи – не опускають рук перед труднощами, а, навпаки, активно діють і отримують посттравматичне зростання, у рубриці «ВІДЧУВАТИ»:

ЧЕРНІГІВ: ВІДБУДУВАТИ З ПОПЕЛУ

ПЕРЕЯСЛАВ: ТРЕТЄ ВІДРЕЧЕННЯ ВІД МОСКВИ

ТЕПЛО МЕТАЛУ

БІГ НАД ПЕРЕШКОДАМИ

ЗАХИСТ ЗАХИСНИКІВ

ВОЛОНТЕРСЬКИЙ СЕРФІНГ

ЗУБАТИЙ СТАРТАП

БІТИ БОРОТЬБИ

БУДИНОК КУЛЬТУРИ 2.0

БОРОТЬБА З ГІДРОЮ

ТРИ РІВНІ ДІСТАВАННЯ

Журналіст

Залиште коментар

1 × four =